Архив рубрики «Статті»

Однією з центральних подій церковної історії стало Зішестя Святого Духа на апостолів на п’ятдесятий день після Воскресіння Христового. Церква іменує це свято П’ятидесятниця або День Святої Трійці (Трійця).

Передує П’ятидесятниці Троїцька батьківська субота. Молитва за померлих є невід’ємною складовою літургійної традиції Церкви. І в суботу перед Днем Святої Трійці Церква сугубо молиться за всіх від віку спочилих православних християн.

Наступного дня після святкування Трійці, у понеділок, Свята Церква відзначає День Святого Духа. У День Зішестя Святого Духа завершується Домобудівництво нашого спасіння, і символічно, що в цьому торжестві беруть участь і ті, хто вже відійшов у інший світ, але завжди сповідував віру у Святу Трійцю і «…в єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву».

 Святитель Василій Великий говорить про це так: «Господь найбільше в цей день благоволить приймати молитви за померлих і навіть за тих, хто перебуває в пеклі». І всі ми віримо, що благодать Святого Духа стане джерелом блаженства для кожного з нас.

У переддень Святої Живоначальної Трійці, згідно з правоcлавним богослужбовим уставом, ми маємо батьківську поминальну суботу. Наша молитва за упокій ґрунтується на усвідомленні безсмертя людської душі і надії на Господнє милосердя. 

Оскільки Господь неодноразово через слова Священного Писання зауважує, що Він є Бог не мертвих, а Бог живих. Перед Богом усі живі. Єдине, що апостол Павло зауважує, що людині належить один раз померти, а потім Суд, для того, щоб дати відповідь, що зробив у своєму тілі живучи – чи доброго, чи злого.

Водночас ми чітко прочитуємо в Священному Писанні слова про те, що Господь прийде судити живих і мертвих. І якраз в надії на той кінцевий Суд, який подекуди в Священному Писанні називається Страшним Судом, ми і надіємося на Господнє милосердя, і тому звершуємо наші молитви за упокій.

У Троїцьку батьківську суботу ми згадуємо не тільки наших рідних, а й усіх людей, які жили на землі

Навіть якщо поглянути на богослужбове прохання, яке виголошується в храмі: “Милості Божої, Царства Небесного і оставлення гріхів у Христа Безсмертного Царя і Бога нашого просимо”. Водночас, коли ми заглянемо в слова святоотцівської літератури, ми побачимо, що святитель Кирил Ієрусалимський в середині IV століття заважує, що велике благо для душі померлої людини – це молитва людей, яка пов’язана з Євхаристією.

Пасхальний час має чимало богослужбових особливостей та святкувань, пов’язаних із перемогою Христа над смертю. І одне з найважливіших таких святкувань відбувається у вівторок другого тижня після Пасхи.

Вітаючись цими днями словами «Христос воскрес!», ми, з одного боку, стверджуємо, що Господь переміг смерть, а з іншого – ділимося одне з одним цією радістю. У вівторок другого тижня після Пасхи ми намагаємося розділити Великодню радість з нашими рідними та близькими, які вже залишили земне життя.

Назва цього особливого дня – Радониця.

***

Світлої Великодньої ночі ми чули в церквах натхненне пасхальне слово святого Іоанна Златоуста:

«НЕХАЙ НІХТО НЕ БОЇТЬСЯ СМЕРТІ, ТОМУ ЩО ВІД НЕЇ ЗВІЛЬНИЛА НАС СМЕРТЬ СПАСИТЕЛЯ! СХОПЛЕНИЙ НЕЮ, ВІН ПОДОЛАВ ЇЇ… СМЕРТЬ! ДЕ ТВОЄ ЖАЛО? ПЕКЛО! ДЕ ТВОЯ ПЕРЕМОГА? ВОСКРЕС ХРИСТОС, І РАДІЮТЬ АНГЕЛИ! ВОСКРЕС ХРИСТОС, І НЕМАЄ ЖОДНОГО МЕРТВОГО У ГРОБІ! ХРИСТОС, ЩО ВОСКРЕС ІЗ МЕРТВИХ, СТАВ ПОЧАТКОМ ПОМЕРЛИХ. ЙОМУ СЛАВА Й ДЕРЖАВА ВО ВІКИ ВІКІВ. АМІНЬ.»

Прочитать остальную часть записи »

Страсна седмиця – найсуворіша, поряд з першою седмицею Великого посту. У ці дні Церква згадує останні дні земного життя Ісуса Христа.

У понеділок, 14 квітня 2025 року, православні віруючі вступили в Страсну седмицю – останній тиждень перед Пасхою, присвячений спогадам про останні дні земного життя Спасителя, Його страждання, розп’яття, хресну смерть і поховання.

Кожен день Страсного тижня – великий і святий, і в кожен з них в храмах здійснюються особливі служби.

Перший день седмиці – Великий Понеділок, так само як і Великий Вівторок, – це спогад про останні проповіді Господа перед народом в Єрусалимі. У євангельському читанні Великого Понеділка згадується старозавітний пророк Іосиф, якого Господь наділив даром провидіння, що викликало обурення і заздрість його братів. Змовившись, вони продали його в рабство до Єгипту, де у визначений час він врятував народ від страшних напастей. Іосиф є свого роду прообразом Спасителя Ісуса Христа, якого зрадили і прирекли на страждання, але, зійшовши на Хрест, Він подарував нам життя вічне. Також в цей день читається Євангеліє про Друге Пришестя Христове і згадується кілька притч – про злих виноградярів і про безплідну смоковницю, в яких укладено символ народу Ізраїлю, що відкинули і засудили Сина Божого на смерть.

У Велику Середу Церква згадуватиме зраду Спасителя одним з Його учнів – Іудою Іскаріотом.

У Великий, або Чистий четвер буде згадуватися Таємна Вечеря – збори Господа з учнями, на яких Він встановив Таїнство Євхаристії.

Велика П’ятниця – найскорботніший день – спогад про страждання Христа і Його смерть на хресті. В цей день на середину храмів для поклоніння віруючих виносяться Плащаниці. До пасхальної заутрені (опівночі на неділю) Плащаниці будуть перебувати в храмах, потім їх занесуть у вівтарі і покладуть на престоли, де вони будуть перебувати до свята віддання Пасхи.

У Велику Суботу віруючі будуть згадувати про перебування тіла Спасителя у гробі і про те, що душею Він зійшов у пекло, щоб проповідувати там і вивести звідти в Царство Небесне старозавітних праведників.

У неділю, 20 квітня 2025 року, Православна Церква відзначить Пасху, Світле Христове Воскресіння.

В одному з палестинських монастирів жив старець, прикрашений доброзвичайністю життя та розсудливістю слова. Ім’я того старця було Зосима. Він пройшов усі подвиги монашого життя і зберіг усі правила, що їх передали досконалі іноки. Те все чинячи, ніколи не минав він нагоди повчитися божественних слів, отож чи лягав, чи вставав, чи працював, чи їв – безперестанно співав Богові. Прийшовши змалечку в монастир, до п’ятдесяти трьох років добре подвизався в ньому. А тоді збентежили його помисли, буцім він у всьому вже досконалий і не треба, щоби хтось його повчав. Отож подумав він: «Чи є на землі монах, який міг би повчити мене для моєї користі або показав мені подвиги, яких я не звершував? Чи знайдеться в пустелі хтось, чиї діла перевершили б мої?»

Коли старець це подумав, з’явився йому ангел і прорік: «О Зосимо, подвизався ти добре, наскільки спроможна подвизатися людина, добре пройшов подвижницьке життя, та нема такої людини, що була б досконалою, бо подвиг, який чекає попереду і якого ти не знаєш, більший від того, що вже позаду. Щоб довідатися тобі, скільки є доріг до спасення, вийди зі своєї землі, як Авраам – преславний патріарх, та йди в монастир, що на річці Йордан».

Одразу ж послухав старець і покинув монастир, у якому чернечив змалку, та прийшов на Йордан, у той монастир, де Бог повелів йому бути.

Хрещення Господнє, або Богоявлення, православні християни святкують 19 січня. Цього дня Церква згадує євангельську подію — як пророк Іоанн Предтеча хрестив Господа Іісуса Христа в річці Іордан.

Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа також називають Богоявленням. Цього дня християни всього світу згадують події, описані усіма чотирма євангелістами, — хрещення Господа Іісуса Христа в річці Йордан. Хрестив Спасителя пророк Іоанн Предтеча, якого також називають Хреститель.

Друга назва, Богоявлення, дано святу в пам’ять про диво, яке сталося під час хрещення. На Христа з небес зійшов Дух Святий у вигляді голуба. Євангеліст Лука пише про це: «Розкрилося небо, і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав!» (Лк. 3: 21-22).

21 листопада православні християни святкують Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних.

Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних – неперехідне свято, яке в Православній Церкві відзначають 21 листопада за новим стилем (8 листопада – за старим).

Звершується воно у листопаді – дев’ятому місяці від березня (раніше з березня починався рік). Справа в тому, що, згідно з християнським богослов’я, існує дев’ять ангельських чинів. А восьмий день місяця (за старим стилем) – вказування на майбутній Собор всіх сил небесних, який відбудеться у день Страшного Суду. Святі отці називали Страшний Суд «днем восьмим».

Ангельські чини

lavra.ua

«Діва днесь стоїть у Церкві, і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу: ангели з архієреями вклоняються, апостоли ж із пророками радіють: нас бо заради молить Богородиця Предвічного Бога» — це чудесне явлення Матері Божої відбулося в середині Х століття в Константинополі, у Влахернській церкві, де зберігалася риза Богоматері, Її головний покрив (мафорій) і частина пояса, перенесені з Палестини в V столітті. У недільний день, 1 жовтня, під час всенічного бдіння, коли храм був переповнений молільниками, святий Андрій, Христа ради юродивий (пам’ять 2 жовтня), о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачив, як Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом, йде в повітрі, оточена Ангелами та сонмом святих. Святий Хреститель Господній Іоанн і святий апостол Іоанн Богослов супроводжували Царицю Небесну. Приклонивши коліна, Пресвята Діва почала зі сльозами молитися за християн і тривалий час перебувала в молитві, потім, підійшовши до Престолу, продовжувала Свою молитву, після закінчення якої Вона зняла зі Своєї голови покривало і розпростерла його над людьми, які молилися в храмі, захищаючи їх від ворогів видимих і невидимих.

Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії — повна назва свята, що Православна Церква відзначає 21 вересня за новим стилем (8 вересня за старим стилем). Це одне з двунадесятих православних свят.

Двунадесяті свята догматично тісно пов’язані з подіями земного життя Господа Іісуса Христа і Богородиці і діляться на Господські (присвячені Господу Іісусу Христу) і Богородичні (присвячені Божій Матері). Різдво Богородиці — Богородичне свято.

Подія, яку ми святкуємо в цей день, не описана в Новому Завіті. Відомості про нього дійшли до нас з Церковного Передання, одного з джерел нашого віровчення, разом зі Священним Писанням.

Про Різдво Діви Марії розповідає Протоєвангеліє Іакова, яке було написано у II столітті. А відзначати свято як окремий святковий день стали в другій половині V століття. Про це ми, наприклад, читаємо у Константинопольського патріарха Прокла (439-446 роки) і в требнику (богослужбовій книзі) Папи Геласія (492-426 роки).

Коли святкується Різдво Богородиці

1 серпня за ст.ст., коли відзначається свято Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього, свята Всемилостивому Спасу і Пресвятій Богородиці та пам’ять семи мучеників Маккавеїв, у Православній Церкві починається Успенський піст.

У грецькому часослові 1838 року так пояснюється походження першого свята: «Унаслідок хвороб, які вельми часто бували в серпні, з давніх-давен утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги й вулиці для освячення місць і для відвернення хвороб. Напередодні (31 липня), виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (на честь Святої Софії – Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є винесення Чесного Хреста».