святитель Феофан Затворник

Слово перше

Хрестів багато, але видів їх три: перший вид – хрести зовнішні, що складаються зі скорбот і бід, і взагалі з гіркої долі земного перебування; другий – хрести внутрішні, що народжуються з боротьби з пристрастями і похотями заради чеснот; третій – хрести духовно-благодатні, що їх покладає досконала відданість у волю Божу. Нині скажу вам кілька слів про хрести зовнішні. Це – найскладніші й найрізноманітніші хрести. Вони розкидані на всіх шляхах наших і зустрічаються майже на кожному кроці. Сюди відносяться: скорботи, біди, нещастя, хвороби, втрати близьких, невдачі на службі, всілякого роду поневіряння та збитки, сімейні неприємності, несприятливість зовнішніх стосунків, образи, кривди, напраслини й узагалі доля земна, у кожного більш-менш нелегка. – У кого немає якогось із цих хрестів? І не бути не може. Не позбавляє від них ні знатність, ні багатство, ні слава і ніяка велич земна. Вони зрослися із земним перебуванням нашим від тієї хвилини, як закрився рай земний, і не відступлять від нього до тієї, коли відкриється рай небесний. Хочеш, щоб ці хрести були тобі на спасіння, використай їх за наміром Божим, за призначенням їх у відношенні до людини загалом, і у відношенні до тебе зокрема.

Навіщо так влаштував Господь, що на землі нікого немає без горя і тяготи? Потім, щоб не забувала людина, що вона вигнанець, і жила б на землі не як родич у рідному краю, а як мандрівник і прибулець у чужій країні, і шукала б повернення в істинну вітчизну свою. Тільки-но згрішила людина, негайно вигнана з раю, і поза раєм обкладена скорботами й поневіряннями та всілякими незручностями, щоб пам’ятала, що вона не на своєму місці, а перебуває під покаранням, і дбала про те, щоб шукати помилування й повернення до свого чину. Так, бачачи скорботи, нещастя і сльози, не дивуйся і, терплячи їх, не досадуй.

Слово друге

Хрести внутрішні трапляються нам під час боротьби з пристрастями і похотями. Св. апостол говорить: «ті, що Христові Іісусові, розп́яли вони тіло з пожадливостями та з похотями» (Гал. 5:24). Розп’яли? Стало, був хрест, на якому в них розіп’яті ці пристрасті й похоті. Який же це хрест? Боротьба з ними. Розіп’яти пристрасті, значить знесилити їх, придушити, викорінити. Поборе людина пристрасть якусь кілька разів, знесилить її; поборе ще кілька, придушить; ще поборе, і зовсім викорінить, за допомогою Божою. Як ця боротьба важка, сумна і болюча, то вона є воістину хрест, усередині нас поставлений. У того, хто бореться з пристрастями, іноді ніби руки прибиваються, терновий вінець на голову надягається, серце живе проколюється. Так йому буває важко і боляче. Праці й хворобливості не можна не бути; бо пристрасті хоч суть чужі нам, але, прийшовши із зовні, так приросли до тіла і душі, що корінням своїм проникли в усі складові їхні й сили. Почни виривати, і боляче. Боляче, зате спасительно, і спасительность ця не інакше дістається, як через хворобливість.

Є хвороба поліп: якесь чуже нам тіло зароджується в нашому тілі, росте і пускає коріння. Не виріжеш – не зцілишся, а станеш вирізати – боляче. Нехай боляче, але цей біль здоров’я повертає. А залиш, не вирізуй, – теж буде боляче, тільки біль цей не до здоров’я, а до посилення хвороби, можливо, навіть до смерті. Ось і сибірську хворобу як лікують? Виріжуть прищ і припечуть те місце, і ще отруйним чимось намажуть і натруть. Боляче, зате целющо. А залиш так, біль буде болем, та ще й смерті не минути. Так і боротьба з пристрастями, або викорінення їх – болючі, зате спасительні. А залиш пристрасті, не викорінюй; вони теж будуть заподіювати тягар, болючість, страждання, але не на спасіння, а на згубу і смерть духовну: бо «відплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23).

Слово третє

Хто навіть зовсім себе очистив від пристрастей, не здійснив ще головної дії християнської, а тільки приготувався до неї. Очистив ти себе від пристрастей: принеси ж тепер себе чистого Богу в жертву чисту і непорочну, яка одна і до вподоби Йому Пречистому. Подивися на Голгофу. Там хрест розсудливого розбійника є хрест очищення себе від пристрастей, а Хрест Господній є хрест жертви чистої і непорочної. І воно-то є плід відданості у волю Божу – беззаперечної, повної, безповоротної. Хто підніс на Хрест Спасителя нашого? Ця відданість. У саду Гефсиманському молився Господь наш Іісус Христос, нехай повз йде чаша; але рішуче про це визначення прорік так: «утім не як Я хочу, але як Ти» (Мф. 26:39). Від слова Його: «Це Я» (Ін. 18:6), падають ті, що прийшли зв’язати Його. Але потім вони ж в’яжуть Його. Чому? Тому що Він Сам Себе перш зв’язав відданістю волі Божій. Під хрестом тварь вся здригається, і життя померлі приймають; а Він нерухомий перебував на Хресті, бо віддав дух Свій Богу.

Такими є і всі, що зросли в чоловіка досконалого, що досягли в міру віку виконання Христового. Вони всі бувають розіп’яті, так би мовити, на волі Божій. На ній прикутий всякий їхній своєосібний рух, і думка, і бажання. Або цих останніх, у звичайному сенсі та вигляді, зовсім немає в них: своє все в них померло, будучи поглинуте волею Божою. Що рухає їх, це є Божий поклик, Боже навіювання, які їм тільки одним відомим чином закарбовуючись у серці їхньому, визначають усю їхню діяльність. Св. апостол Павел у відношенні до себе зображує цей стан так: «я – розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2:19-20). Тільки-но співрозп’явся він Христу, – він апостол, чоловік найдосконаліший, перестав уже жити сам; але став жити в ньому Христос.

Комментарии запрещены.