Архив рубрики «Статті»

У неділю 7-му після Великодня, останню неділю перед Святом Трійці, ми святкуємо пам’ять отців Першого Вселенського Собору, який відбувся у 325 році в місті Нікея та розпочався 19 червня — тоді це були саме дні Святої П’ятидесятниці.

На ньому було остаточно стверджено, що Іісус Христос – Єдиносущний Богу Отцю, і що Він – воістину Син Божий та досконала Людина. Цього дня звершується пам’ять 318 отців, які за допомогою Духа Святого подолали одне з найважчих та найболючіших розділень Церкви – Аріанство.

Навіщо було скликано Перший Вселенський Собор?

Початок IV століття ознаменувався припиненням масового знищення християн на теренах Римської імперії та дозволом імператора Костянтина легально сповідувати віру в Христа. Але на зміну зовнішньому ворогу прийшов ворог внутрішній – єресі і розколи, які породжувалися різноманітними тлумаченнями Євангельської правди.

У той час в Олександрії мешкав пресвітер Арій – людина надзвичайно честолюбна й горда, з великим даром переконання. Він відкидав Божественне достоїнство Христа та Його рівність Богу Отцю, навчаючи, що Спаситель не є Єдиносущний Отцю, але створений Ним у часі – що прямим чином заперечувало Євангельському одкровенню.

Чимало мирян, священнослужителів та навіть єпископів підпало під принаду помилкової системи Арія, і в Церкві розпочалася справжня війна, навіть з пролиттям крові і переслідуваннями. Імператор Костянтин був засмучений: «Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів християн, але набагато більш прикрою для мене від усілякої війни, від будь-якої кровопролитної битви, і незрівнянно згубнішою є внутрішня міжусобна війна в Церкві Божій!» — такі слова правителя почули делегати Вселенського Собору, скликаного під його патронатом.  Саме від нього отці Собору отримали пропозицію внести в Символ Віри, який ми співаємо в храмах по сьогодні, термін «Єдиносущний», що й було прийнято.

Чому ми згадуємо отців Собору саме зараз?

Афанасій Олександрійський, Миколай Мірлікійський, Спиридон Триміфунтський – ось лише декілька імен делегатів Першого Вселенського Собору, який остаточно ствердив апостольське вчення про Божественне достоїнство Другого Лиця Пресвятої Трійці – Господа Іісуса Христа.

Перший Вселенський Собор зміцнив у християнській свідомості Тринітарне Розуміння Божества, розвинувши вчення про Єдиносущну та Нероздільну Трійцю. Тому і згадуємо його саме напередодні за тиждень до того, як будемо урочисто святкувати П’ятидесятницю, прославляючи Отця, і Сина і Святого Духа.

Звідки отримуємо підтвердження Божества Спасителя?

У день пам’яті отців Першого Вселенського Собору в храмах читається Євангеліє від Іоанна. Ми черговий раз отримуємо підтвердження істини Божества Спасителя, вслухаючись в слова, сказані Ним самим під час останньої бесіди з учнями перед Своїми Хресними Стражданнями і наступним Воскресінням.

Дивовижно, що Арій не вслухався свого часу в ці слова, відомі, як першосвященицька молитва Спасителя – адже з вуст самого Христа він почув би про те, що Син Божий існує поза часом і простором. Ці слова Христові настільки важливі, що міцно увійшли в Православну Літургіку. Отже, зібравши апостолів навколо Себе, Господь промовив:

«Отче, прийшла година: прослав Сина Твого, щоб і Син прославив Тебе; бо Ти дав Йому владу над всякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, Він дав життя вічне. Це ж життя вічне, щоб пізнали Тебе Єдиного Істинного Бога, та посланого Тобою Іісуса Христа. Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. І нині, прослав Ти Мене Отче, у Тебе Самого тією славою, яку Я мав у Тебе ще тоді, коли не було світу.

Я відкрив Ім’я Твоє людям, котрих Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх мені, і вони зберегли слово Твоє….Я благаю за них; Я не благаю за світ, але за тих, кого Ти дав Мені, бо вони – Твої… Я вже не в світі, а вони в світі, і Я йду до Тебе.  \ Отче Святий, збережи їх в ім’я Твоє, котрих Ти дав Мені, щоб вони були одне, як і Ми…Нині ж до Тебе йду, а це говорю в світі, щоб вони мали в собі радість Мою досконалу…»

Про що варто згадати цього дня?

На наше щастя, сьогодні ми маємо повноту священного писання Нового Завіту, і повноту догматичного віровчення Церкви про Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. Наслідуючи важкий досвід подолання спотворень Євангельської Правди, рясно политої мученицькою кров’ю подвижників, намагаймося вмістити в серце Православне віросповідання, і тоді наша духовна радість буде по-справжньому досконала!

Святой праведный Иов Многострадальный (ок. 2000-1500 до Р. Х.)

Святая Успенская Киево-Печерская Лавра

Ве­ли­ко­му­че­ник Ге­ор­гий был сы­ном бо­га­тых и бла­го­че­сти­вых ро­ди­те­лей, вос­пи­тав­ших его в хри­сти­ан­ской ве­ре. Ро­дил­ся он в го­ро­де Бей­рут (в древ­но­сти – Бе­лит) у под­но­жия Ли­ван­ских гор.

Мы помним, что ближайшие от Пасхи недели посвящены событиям, непосредственно связанным с этим величайшим праздником. Сомнению неверного апостола Фомы противопоставлены верность и любовь простых женщин-мироносиц и двух тайных учеников Иисуса Христа. И это не случайно.

Следующие три недели (предшествующие празднику Вознесения Господня) как бы возвращают нас в прошлое, напоминая о трех событиях, относящихся еще ко времени общественного служения Иисуса Христа. В этих спасительных деяниях Он открыл Свое Божественное достоинство и силу. Теперь, в свете Воскресения, они вполне уяснимы как подготовительные к нему ступени, – но тогда, при жизни Спасителя, воспринимались по-разному и не смогли вразумить даже ближайших учеников, малодушно оставивших своего Учителя.

Четвертая неделя Пасхального цикла посвящена воспоминанию исцеления Иисусом Христом расслабленного человека во время праздника Пятидесятницы.

Исцелив безнадежно больного человека так безусловно «просто» – приказав ему встать и ходить! – Иисус Христос вновь открыл свое Царское достоинство, показав, что Он есть воистину Владыка жизни.

Этот важный эпизод священной истории напоминает нам также о тесной связи между грехом и недугом, о том, что болезнь телесная является часто следствием духовной расслабленности и неверия, и о том, что истинное исцеление даруется человеку Свыше. Но Божественный дар нужно заслужить и быть его достойным. В евангельском повествовании мы не найдем ни одного случая исцеления человека без участия его свободной воли и осознанной веры.

В среду недели Расслабленного празднуется Преполовение Пятидесятницы (или Пятидесяти дней), – т. е. день, находящийся в центре этого календарного периода и как бы зримо соединяющий собой два величайших праздника подвижного цикла – Пасху и Пятидесятницу. Темой Преполовения является проповедь Иисуса Христа в Иерусалиме на празднике Кущей – третьем величайшем празднике Ветхозаветной церкви.

«В последний, самый великий день праздника Иисус встал и громким голосом воскликнул: – Тот, кто жаждет, пусть приходит ко Мне! И кто верит в Меня, пусть пьет! Ибо так говорит Писание: «Из сердца его потекут реки воды живой». – Иисус сказал так о Духе, которого получат те, кто поверит в Него» (Иоанн 7:37-39).

Вполне логично, что тема древнего библейского символа Духа-Воды получает свое продолжение и подробное истолкование в богослужениях ближайшей недели Пасхального цикла.

Православній собеседник

Архимандрит Андрей (Конанос)

Почему у хороших родителей бывают плохие дети? Вырастают ли из плохих детей хорошие христиане? Отчего у детей бывает плохое поведение? Как правильно вести себя с трудными детьми? Что сделать родителям, чтобы изменить своих детей? На эти вопросы дает ответы архимандрит Андрей (Конанос) в публикуемой беседе.

 

 

Я хочу тебе сообщить несколько хороших новостей. Но сначала позволь у тебя спросить:

— Есть ли у тебя дети? Сколько? Много? Трое!

Трое детей считается много. Конечно, в то время, когда у других людей нет ни одного ребенка. Кто-то создает семью, и ты спрашиваешь у него:

— Сколько у тебя детей?

— А у нас еще нет детей, — отвечает он тебе.

— А когда Вы хотите их завести?

— Мы это решим позже, — он говорит.

— А сейчас что делаете?

— Ну, хорошо проводим время. Ходим на прогулки, берем отпуска, ездим на курорты, не имеем обязанностей. Прочитать остальную часть записи »