1 серпня за ст.ст., коли відзначається свято Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього, свята Всемилостивому Спасу і Пресвятій Богородиці та пам’ять семи мучеників Маккавеїв, у Православній Церкві починається Успенський піст.

У грецькому часослові 1838 року так пояснюється походження першого свята: «Унаслідок хвороб, які вельми часто бували в серпні, з давніх-давен утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги й вулиці для освячення місць і для відвернення хвороб. Напередодні (31 липня), виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (на честь Святої Софії – Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є винесення Чесного Хреста».

У Київській Русі це свято об’єдналося із вшануванням Дня Хрещення Русі. Спомин про нього зберігся в літописах XVI століття: «Хрестився князь великий Володимир Київський і вся Русь серпня 1″ (дата вказана за старим стилем). До речі, назва свята «Походження» – це не зовсім правильний переклад грецького слова, яке означає урочисту церемонію, хресний хід. Тому в назву свята, для більш точного розуміння його сенсу, додано слово «винесення».

За прийнятим у Православній Церкві чином цього дня звершується поклоніння Хресту і мале освячення води. Разом із нею освячується також мед нового збору (звідси народна назва свята – Медовий Спас).

У цей же день звершується пам’ять семи мучеників Маккавеїв: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркелла, матері їхньої мц. Соломонії (Саломії) і вчителя їхнього мч. Єлеазара (+166 р. до Р. Х.).

Ім’я Маккавей перекладається як «Хто подібний до Тебе з богів, Господи». Його носив іудейський вождь Іуда, який переможно боровся із сирійським царем Антіохом Епіфаном. Потім Маккавеями стали звати всіх його братів і нащадків, які постраждали за зберігання батьківських традицій.

Святі мученики Маккавеї стяжали собі мученицькі вінці в дні тяжкого для свого народу рабства. Прихильник еллінського культу Антіох запровадив у Єрусалимі та всій Юдеї язичництво. Багато хто відпав від Істинного Бога. Однак залишалися й такі, які продовжували вірити в грядуще пришестя Спасителя. Їх переслідували, катували, терзали і вбивали. Але вони твердо стояли на основі віри, на Завіті, укладеному між Господом і Мойсеєм (а в його особі з усім народом Ізраїлевим) на горі Синай.

Так жертвами стали літній учитель Єлеазар, а також його учні – семеро братів Маккавеїв та їхня матір Соломонія, які за відмову їсти свинину зазнали жорстоких мук і смерті. Але ніхто з них не відступився, всі вони непохитно сповідували віру в Єдиного Бога і воскресіння мертвих. Один із синів, помираючи, говорив: «Ти, мучителю, позбавляєш нас справжнього життя, але Цар світу воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного». Інший, простягнувши руки для відсікання, сказав: «Від Неба я отримав їх, і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх». «Вмираючому від людей жадано покладати надію на Бога, що Він знову оживить», — упевнений був ще один із братів.

Один із найвеличніших отців Церкви Григорій Богослов каже, що деякі християни, занадто буквально розуміючи слова Євангелія про Хрещення: «Якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ін.3:5), не вшановують цих мучеників, оскільки вони постраждали ще до того, як людям було дано Новий Заповіт. Але на переконання святителя Григорія, кожна людина, яка досягла християнської досконалості ще до приходу Христа, якимось містичним і потаємним чином уже вірила в Нього. Про що говорять і слова гинучого отрока Маккавейського про воскресіння, про життя вічне!

Незважаючи на те, що Маккавеї постраждали до хресної смерті Христа – вони постраждали «відповідно до Хреста», а тому, безсумнівно, заслуговують на особливе шанування з боку християнського світу. Так свято на честь мучеників Маккавеїв стало одним із найдавніших свят християнської Церкви. На їхню честь писали хвалебні слова знамениті отці та вчителі Церкви, прикладом старозавітних мучеників пастирі Церкви надихали перших християн переносити жорстокі гоніння, що почалися на них.

Це перше з трьох свят Всемилостивому Спасу, що звершуються в серпні. Друге – Преображення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа (6 серпня за ст.ст.), а третє – перенесення з Едесси до Константинополя Нерукотворного Образа Господа Іісуса Христа (16 серпня за ст.ст.). Ці три свята ніби сполучають весь Успенський піст.

lavra.ua

Комментарии запрещены.