27.04.2024

Великий Понеділок

У Великий Понеділок Церква згадує старозавітного патріарха Іосифа Прекрасного, із заздрощів проданого братами до Єгипту, який прообразував страждання Спасителя. Також у цей день згадується висушення Господом вкритої рясно листям, але безплідної смоковниці, що слугує образом лицемірних книжників і фарисеїв, які не принесли істинного покаяння, віри, молитви й добрих справ.

«Брати Іосифа, побачивши, що батько їхній любить його більше за всіх інших синів, зненавиділи його: при кожному слові з ним, при кожному погляді на нього закипало в них моторошне смуття. А він не розумів недуги, що охопила їх: чиста душа його бачила всіх чистими, щиросердними. З довірливістю відкривав він перед ними серце. Це незлобиве серце вже обрано Богом у посудину таємничих одкровень. Благодать Святого Духа, у відповідності до юнацьких літ Іосифа, почала являти свою присутність і дію в знаменних сновидіннях. Жваво малювалися таємничою рукою дивні сновидіння в незайманій уяві. Іосифу було сімнадцять років, коли наснився йому перший пророчий сон. З відвертістю, що не підозрює жодного зла, він переказує його братам: видно, сон залишив у душі юнака надзвичайне враження, яке потребувало пояснення. Він хотів викликати, почути це пояснення з вуст старших братів».

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) «Іосиф, священна повість, запозичена з книги Буття»                                                       

Великий Вівторок

У Великий Вівторок Церква згадує притчу Христа про десять дів, про таланти і про Друге Пришестя Христове. Цими споминами Свята Церква особливо закликає вірян до духовного бдіння, до доцільного вживання дарованих нам здібностей і сил, особливо на діла милосердя, які Господь приймає як особисту заслугу Собі Самому, коли говорить про них: «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших — ви Мені зробили» (Мф. 25:40).

У притчі про дів Христос показав, чого Він вимагає від нашого віруючого серця, у притчі про таланти вчить, як кожен, хто істинно вірить у Нього, повинен послужити Йому своєю волею, всією своєю діяльністю. Скорботна доля нерозумних дів застерігає нас від недбалості й холодності в духовному житті; а тут вирок ледачому рабу засуджує нашу безпечність і недбалість у справах нашого покликання, нашого служіння на благо ближнього. Притча про дів вимагає від нас сердечної ревності до Богоугождення і милосердя до ближнього; притча про таланти — ревного виконання обов’язку, щоб радісно, а не сумно постати зі звітом до Господа в останній день.

Не без причини Господь сказав притчу про дів перед притчею про таланти. «Бо в душу, яка лихе мислить, мудрість не ввійде» (Прем. 1:4); з нечистого серця не можуть витікати цілком чисті, безкорисливі, святі бажання і дії. Тому кожен повинен насамперед потрудитися над очищенням свого серця від пристрастей, щоб виховати в ньому святі почуття молитви і любові, а потім послужити і ближньому тим талантом, який він отримав від Бога. Такий порядок духовного ділання. Це не означає, втім, щоб можна було говорити для вибачення своїх лінощів: «Я ще недостатньо попрацював над очищенням свого серця від пристрастей, над самим собою, я ще не готовий служити спасінню ближніх: достатньо у мене турбот про свою душу» … Сам не викликайся на подвиг, а коли Бог покличе, вкаже випадок — не відмовляйся. Цього і вчить нас Господь Своєю притчею про таланти.

Велика Середа

У Велику Середу згадується грішниця, яка омила сльозами і помазала дорогоцінним миром ноги Спасителя, коли Він був на вечері у Віфанії в будинку Симона прокаженого, і цим приготувала Христа до погребіння. Тут же Іуда наважився зрадити Христа іудейським старійшинам за 30 срібників (сума, достатня в ті часи для придбання невеликої ділянки землі навіть в околицях Єрусалима). У Велику Середу на Літургії Передосвячених Дарів востаннє виголошується молитва преподобного Єфрема Сирина з трьома великими поклонами.

Свята Церква у зворушливих піснеспівах Великої Середи робить разюче зіставлення помазання Господа жінкою та зради Іуди, які відбулися в один і той самий день. «Блудница приступи к Тебе, миро со слезами изливающи на нозе Твои, Человеколюбче, и смрада зол избавляется повелением Твоим: дыша же благодать Твою ученик неблагодарный, сию отлагает, смрадом одевается, сребролюбием продая Тебе, слава, Христе, благоутробию Твоему! — Егда грешная приношаше миро, тогда ученик соглашашеся беззаконным. Она убо радовашеся, истощающи миро многоценное: сей же тщашеся продати Безценнаго». «Простре блудница власы Тебе Владыце, простре Иуда руце беззаконным: ова убо прияти оставление, он же взяти сребренники. Темже Тебе вопием проданному и свободшему нас: Господи, слава Тебе!»

Допущений до первосвящеників Іуда одразу виявив усю свою пожадливу душу: тільки-но його ввели до палати, де нашвидкуруч зібралися кілька членів Синедріону, і він сказав: «Що ви дасте мені, і я вам віддам Його?»  Прямо каже, що йому потрібні гроші і за гроші він готовий зрадити свого Вчителя. «Не просить навіть певної ціни, щоб, принаймні, продати вигідніше, — говорить блаженний Ієронім, — але на волю тих, хто купує, залишає ціну, немовби продаючи якогось раба презирливого».

Великий Четвер

У Великий Четвер згадується в богослужінні найважливіша євангельська подія: Таємна Вечеря, на якій Господь встановив новозавітне Таїнство Святого Причастя (Євхаристії). У четвер Страсної седмиці всі православні християни причащаються Святих Христових Таїн. На Літургії в кафедральних соборах під час архієрейського служіння звершується обряд умивання ніг, який воскрешає в нашій пам’яті безмірне смирення Спасителя, Який умив ноги Своїм учням перед Таємною Вечерею. Архієрей умиває ноги 12 священикам, які сидять по обидва боки приготованого перед кафедрою місця, що зображують собою учнів Господа, які зібралися на Вечерю, і витирає їх лентієм (довгою хусткою).

«Вслухайтеся, — говорить святитель Філарет (Дроздов), — в установче слово Господнє саме про Святу Чашу: «Пийте від неї всі». Не пропустимо поза увагою малого слова: всі, бо в кожній рисі слова Божого ховається світло, в кожному звуці премудрість. Господь не сказав про Таїнственний Хліб: «Прийміть, їжте усі»: і праведно, тому що деякі не можуть їсти, наприклад, немовлята. Але про Таїнственну Чашу сказав: «Пийте від неї всі», і в такий спосіб усунув усякий виняток, зрозуміло, для тих, хто перебуває у вірі та єднанні церковному».

Велика П’ятниця

День Великого П’ятка присвячений спомину засудження на смерть, Хресних страждань і смерті Спасителя. У богослужінні цього дня Церква ніби стає до підніжжя Хреста Христового. На утрені Великого П’ятка (вона служиться в четвер увечері) читаються 12 Євангелій Святих Страстей — 12 уривків Нового Заповіту, в яких розповідається про зраду Іуди, суд над Христом і Розп’яття Христа. Вранці у Велику П’ятницю служать царські часи. Літургії цього дня не буває — з благоговіння до Голгофської жертви, принесеної колись у день Великого П’ятка Самим Сином Божим. Це день суворого посту і великої скорботи. Наприкінці вечірні Великої П’ятниці звершується обряд виносу Плащаниці Христової із зображенням покладення Його в гроб, після чого читається Канон про розп’яття Господнє і на плач Пресвятої Богородиці, потім віряни прикладаються до Плащаниці зі співом тропарів.

 «Так скінчилася найстрашніша і найбільша драма історії світу. Безжиттєво повисло на роздертих ранах від цвяхів пречисте Тіло Спасителя нашого… Низько опустилася на груди мертва голова. І так воно довго висіло. Уже розійшлися, б’ючи себе в груди, ті окаянні, які Його розіп’яли, а тіло все висіло й висіло — довго висіло… Висіло, аж поки не прийшли блаженні таємні учні Христові, «фарисеї» Іосиф і Никодим, і зняли з Хреста закривавлене тіло Спасителя, і поклали його на розстелене на землі чисте полотно, обмили кров і бруд і поклали на іншу Плащаницю, чисту й суху. На Плащаницю… і ось перед вами Плащаниця з тілом Іісусовим… О Господи наш, Господи! Що ж це таке? Як могло це відбутися?!! Він добровільно, добровільно — запам’ятайте на все життя це слово — абсолютно добровільно зазнав страшної страти, віддав життя своє за життя світу на Хресті».

Святитель Лука (Войно-Ясенецький)

Велика Субота

У Велику Суботу Церква згадує погребіння Іісуса Христа, перебування Його тіла у Гробі, Зішестя душею в пекло для сповіщення там перемоги над смертю і спасіння душ, що з вірою чекали на Його пришестя, і введення розсудливого розбійника в рай. Святі євангелісти не кажуть нам про Зішестя Спасителя в пекло; але святий Матвій оповідає про воскресіння тіл спочилих святих; а так як до Хресної смерті Господа всі душі померлих людей, і грішних, і праведних, після смерті їхньої сходили в пекло, то зрозуміло, що воскресіння померлих святих не було б, якби Господь не визволив душі їхні з пекла.

«Спаситель наш зійшов у пекло Сам, Своїм зволенням і Своєю владою, зійшов для того, щоб незабаром вийти з пекла, зійшов один, щоб вивести звідти всіх, хто з вірою чекав на Його пришестя. Щоб жвавіше уявити собі всю урочистість цієї події, уявіть, що якийсь могутній цар узяв приступом вороже для нього місто, де у в’язниці нудилася велика кількість полонених, його підданих, які, зазнаючи різного роду поневірянь, з дня на день очікували смерті. Після завоювання міста переможець негайно сам поспішає до темниці, оголошує свободу невільникам і виводить їх із собою. Чи не тут, у цій темниці, буде місце особливої радості та веселощів? Чи сам переможець не назве ці хвилини незабутніми на все життя? Подібно до цього і Зішестя Спасителя в пекло було дією найприємнішою і найславетнішою для Воскреслого Господа, тому що в ній найяскравіше проявилася і безмежна любов Його до бідного людства, і найвища могутність Його над ворогом роду людського. Він зійшов Духом Своїм не у вигляді страждальця, бо Хрестом закінчилася низка страждань, а у вигляді Переможця смерті та пекла, «щоб наповнити Собою, — за висловом Церкви, — все». Небо було сповнене Його Божественною славою, земля вже сповнена Його стражданнями; треба було, щоб і пекло наповнилося Його силою».

Святитель Інокентій Херсонський

Комментарии запрещены.