Архив рубрики «Статті»

День святих первоверховних апостолів Петра і Павла — свято, яке відзначається 12 липня за новим стилем.

Обидва апостоли прийняли мученицьку смерть за віру — з різницею в один рік.

Після того як у 324 році за часів імператора Костянтина в обох столицях Римської імперії, Римі та Константинополі, побудували перші храми на честь Петра і Павла, свято стало ще більш урочистим, ніж раніше.

Слов’яни почали вшановувати день Петра і Павла відразу після Хрещення Русі. Як говорить церковне Передання, першу ікону святих апостолів на руську землю привіз святий рівноапостольний князь Володимир — з Корсуні. Потім цю ікону піднесли в дар Новгородському Софійському собору, в якому до наших днів збереглися фрески XI століття із зображенням апостола Петра.

Перший монастир на честь первоверховних апостолів побудували в Новгороді у 1185 році. Імена апостолів носили багато святих Київської Русі, а зображення Петра і Павла завжди можна побачити в іконостасі православних храмів.

Апостол Петро

16 червня розпочався Петрів піст на честь святих апостолів Петра та Павла.

піст встановлений на згадку про те, як апостоли постилися перед євангельською проповіддю усьому світу. Цей піст ще називають Петропавлівським або Апостольським.

Петрів піст починається завжди в понеділок через тиждень після свята Трійці і закінчується у день свята першоверховних апостолів Петра та Павла 12 липня.

Апостольський піст не суворий. В усі дні посту, крім середи та п’ятниці, віруючі можуть їсти рибу. М’ясо, яйця та молочні продукти виключаються.

Про Петровий піст відомо з перших століть християнства. Про нього йдеться в «Апостольському переказі» святого Павла, коли християни не пов’язували цей піст з ім’ям Петра та Павла. Він існував для тих, хто з якоїсь причини не зміг постити у Великий піст перед Великоднем.

Його сенс — у боротьбі з пристрастями та у звершенні справ милосердя.

Однією з центральних подій церковної історії стало Зішестя Святого Духа на апостолів на п’ятдесятий день після Воскресіння Христового. Церква іменує це свято П’ятидесятниця або День Святої Трійці (Трійця).

Передує П’ятидесятниці Троїцька батьківська субота. Молитва за померлих є невід’ємною складовою літургійної традиції Церкви. І в суботу перед Днем Святої Трійці Церква сугубо молиться за всіх від віку спочилих православних християн.

Наступного дня після святкування Трійці, у понеділок, Свята Церква відзначає День Святого Духа. У День Зішестя Святого Духа завершується Домобудівництво нашого спасіння, і символічно, що в цьому торжестві беруть участь і ті, хто вже відійшов у інший світ, але завжди сповідував віру у Святу Трійцю і «…в єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву».

 Святитель Василій Великий говорить про це так: «Господь найбільше в цей день благоволить приймати молитви за померлих і навіть за тих, хто перебуває в пеклі». І всі ми віримо, що благодать Святого Духа стане джерелом блаженства для кожного з нас.

У переддень Святої Живоначальної Трійці, згідно з правоcлавним богослужбовим уставом, ми маємо батьківську поминальну суботу. Наша молитва за упокій ґрунтується на усвідомленні безсмертя людської душі і надії на Господнє милосердя. 

Оскільки Господь неодноразово через слова Священного Писання зауважує, що Він є Бог не мертвих, а Бог живих. Перед Богом усі живі. Єдине, що апостол Павло зауважує, що людині належить один раз померти, а потім Суд, для того, щоб дати відповідь, що зробив у своєму тілі живучи – чи доброго, чи злого.

Водночас ми чітко прочитуємо в Священному Писанні слова про те, що Господь прийде судити живих і мертвих. І якраз в надії на той кінцевий Суд, який подекуди в Священному Писанні називається Страшним Судом, ми і надіємося на Господнє милосердя, і тому звершуємо наші молитви за упокій.

У Троїцьку батьківську суботу ми згадуємо не тільки наших рідних, а й усіх людей, які жили на землі

Навіть якщо поглянути на богослужбове прохання, яке виголошується в храмі: “Милості Божої, Царства Небесного і оставлення гріхів у Христа Безсмертного Царя і Бога нашого просимо”. Водночас, коли ми заглянемо в слова святоотцівської літератури, ми побачимо, що святитель Кирил Ієрусалимський в середині IV століття заважує, що велике благо для душі померлої людини – це молитва людей, яка пов’язана з Євхаристією.

Пасхальний час має чимало богослужбових особливостей та святкувань, пов’язаних із перемогою Христа над смертю. І одне з найважливіших таких святкувань відбувається у вівторок другого тижня після Пасхи.

Вітаючись цими днями словами «Христос воскрес!», ми, з одного боку, стверджуємо, що Господь переміг смерть, а з іншого – ділимося одне з одним цією радістю. У вівторок другого тижня після Пасхи ми намагаємося розділити Великодню радість з нашими рідними та близькими, які вже залишили земне життя.

Назва цього особливого дня – Радониця.

***

Світлої Великодньої ночі ми чули в церквах натхненне пасхальне слово святого Іоанна Златоуста:

«НЕХАЙ НІХТО НЕ БОЇТЬСЯ СМЕРТІ, ТОМУ ЩО ВІД НЕЇ ЗВІЛЬНИЛА НАС СМЕРТЬ СПАСИТЕЛЯ! СХОПЛЕНИЙ НЕЮ, ВІН ПОДОЛАВ ЇЇ… СМЕРТЬ! ДЕ ТВОЄ ЖАЛО? ПЕКЛО! ДЕ ТВОЯ ПЕРЕМОГА? ВОСКРЕС ХРИСТОС, І РАДІЮТЬ АНГЕЛИ! ВОСКРЕС ХРИСТОС, І НЕМАЄ ЖОДНОГО МЕРТВОГО У ГРОБІ! ХРИСТОС, ЩО ВОСКРЕС ІЗ МЕРТВИХ, СТАВ ПОЧАТКОМ ПОМЕРЛИХ. ЙОМУ СЛАВА Й ДЕРЖАВА ВО ВІКИ ВІКІВ. АМІНЬ.»

Прочитать остальную часть записи »

Великий Понеділок

У Великий Понеділок Церква згадує старозавітного патріарха Іосифа Прекрасного, із заздрощів проданого братами до Єгипту, який прообразував страждання Спасителя. Також у цей день згадується висушення Господом вкритої рясно листям, але безплідної смоковниці, що слугує образом лицемірних книжників і фарисеїв, які не принесли істинного покаяння, віри, молитви й добрих справ.

«Брати Іосифа, побачивши, що батько їхній любить його більше за всіх інших синів, зненавиділи його: при кожному слові з ним, при кожному погляді на нього закипало в них моторошне смуття. А він не розумів недуги, що охопила їх: чиста душа його бачила всіх чистими, щиросердними. З довірливістю відкривав він перед ними серце. Це незлобиве серце вже обрано Богом у посудину таємничих одкровень. Благодать Святого Духа, у відповідності до юнацьких літ Іосифа, почала являти свою присутність і дію в знаменних сновидіннях. Жваво малювалися таємничою рукою дивні сновидіння в незайманій уяві. Іосифу було сімнадцять років, коли наснився йому перший пророчий сон. З відвертістю, що не підозрює жодного зла, він переказує його братам: видно, сон залишив у душі юнака надзвичайне враження, яке потребувало пояснення. Він хотів викликати, почути це пояснення з вуст старших братів».

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) «Іосиф, священна повість, запозичена з книги Буття»                                                       

Великий Вівторок

Страсна седмиця – найсуворіша, поряд з першою седмицею Великого посту. У ці дні Церква згадує останні дні земного життя Ісуса Христа.

У понеділок, 14 квітня 2025 року, православні віруючі вступили в Страсну седмицю – останній тиждень перед Пасхою, присвячений спогадам про останні дні земного життя Спасителя, Його страждання, розп’яття, хресну смерть і поховання.

Кожен день Страсного тижня – великий і святий, і в кожен з них в храмах здійснюються особливі служби.

Перший день седмиці – Великий Понеділок, так само як і Великий Вівторок, – це спогад про останні проповіді Господа перед народом в Єрусалимі. У євангельському читанні Великого Понеділка згадується старозавітний пророк Іосиф, якого Господь наділив даром провидіння, що викликало обурення і заздрість його братів. Змовившись, вони продали його в рабство до Єгипту, де у визначений час він врятував народ від страшних напастей. Іосиф є свого роду прообразом Спасителя Ісуса Христа, якого зрадили і прирекли на страждання, але, зійшовши на Хрест, Він подарував нам життя вічне. Також в цей день читається Євангеліє про Друге Пришестя Христове і згадується кілька притч – про злих виноградярів і про безплідну смоковницю, в яких укладено символ народу Ізраїлю, що відкинули і засудили Сина Божого на смерть.

У Велику Середу Церква згадуватиме зраду Спасителя одним з Його учнів – Іудою Іскаріотом.

У Великий, або Чистий четвер буде згадуватися Таємна Вечеря – збори Господа з учнями, на яких Він встановив Таїнство Євхаристії.

Велика П’ятниця – найскорботніший день – спогад про страждання Христа і Його смерть на хресті. В цей день на середину храмів для поклоніння віруючих виносяться Плащаниці. До пасхальної заутрені (опівночі на неділю) Плащаниці будуть перебувати в храмах, потім їх занесуть у вівтарі і покладуть на престоли, де вони будуть перебувати до свята віддання Пасхи.

У Велику Суботу віруючі будуть згадувати про перебування тіла Спасителя у гробі і про те, що душею Він зійшов у пекло, щоб проповідувати там і вивести звідти в Царство Небесне старозавітних праведників.

У неділю, 20 квітня 2025 року, Православна Церква відзначить Пасху, Світле Христове Воскресіння.

Після Лазаревої суботи, в останню неділю перед святом Христового Воскресіння, Православна Церква урочисто святкує Вхід Господній до Єрусалиму. Велелюдний Вхід Спасителя в Єрусалим був вступом Його на шлях Хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мф 21:1-11; Мк 11:1-11; Лк 19:29-44; Іоанна 12:12-19).

Ми називаємо цей день також Неділею Ваій, або в нашій традиції — Вербною Неділею. Вайї, в перекладі з грецької, – це листя пальми. Чому ж тоді ця Неділя – Вербна?

У давнину на Сході був звичай: зустрічати царя-перможця пальмовими гілками. Саме так зустрів Єрусалим Христа, почувши звістку про Його дива та про чудесне воскресіння Лазаря чотириденного. В Україні замість пальм віряни, вшановуючи Вхід Господній в місто Його страждань, тримають у руках гілки верби – дерева, що в нас починає розпускатися раніше за інші. Таким чином, збулося стародавнє пророцтво про те, що майбутній Месія як цар в’їде в Святий Град на молодому віслюкові, який, на відміну від бойового коня, є символом миру, покірливості і смирення.

В одному з палестинських монастирів жив старець, прикрашений доброзвичайністю життя та розсудливістю слова. Ім’я того старця було Зосима. Він пройшов усі подвиги монашого життя і зберіг усі правила, що їх передали досконалі іноки. Те все чинячи, ніколи не минав він нагоди повчитися божественних слів, отож чи лягав, чи вставав, чи працював, чи їв – безперестанно співав Богові. Прийшовши змалечку в монастир, до п’ятдесяти трьох років добре подвизався в ньому. А тоді збентежили його помисли, буцім він у всьому вже досконалий і не треба, щоби хтось його повчав. Отож подумав він: «Чи є на землі монах, який міг би повчити мене для моєї користі або показав мені подвиги, яких я не звершував? Чи знайдеться в пустелі хтось, чиї діла перевершили б мої?»

Коли старець це подумав, з’явився йому ангел і прорік: «О Зосимо, подвизався ти добре, наскільки спроможна подвизатися людина, добре пройшов подвижницьке життя, та нема такої людини, що була б досконалою, бо подвиг, який чекає попереду і якого ти не знаєш, більший від того, що вже позаду. Щоб довідатися тобі, скільки є доріг до спасення, вийди зі своєї землі, як Авраам – преславний патріарх, та йди в монастир, що на річці Йордан».

Одразу ж послухав старець і покинув монастир, у якому чернечив змалку, та прийшов на Йордан, у той монастир, де Бог повелів йому бути.

Цієї неділі православні входять у часовий простір Хрестопоклонного тижня — третьої неділі Великого посту, що знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці.

Кожен тиждень Великого посту – наче сходинка на шляху духовного вдосконалення.

У першу неділю ми святкували Торжество Православ’я – свято перемоги апостольського сповідання віри Христової у всій її повноті. «Образу Твоєму покланяємось, Благий» – співалося в церквах на знак того, що, вшановуючи рукописні образи Христові, ми вклоняємося Первообразу та визнаємо, що Бог воістину втілився задля нашого спасіння.

Друга неділя нагадувала нам про преподобних отців Києво-Печерських, які є для нас взірцем подвигу посту, та про нетварне Фаворське світло і святого Григорія Паламу, який задля того, щоб побачити це світло, не лише закликав кожного з нас до внутрішньої серцевої молитви, а й сам був великим подвижником.