У рамках спільного проекту Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал, підготовлений редакцією журналу «Фома в Україні».

Для початку звернемося до старозавітного розуміння самого обрізання як релігійного обряду. За встановленим Богом Законом кожен єврейський хлопчик мав бути обрізаний на восьмий день після свого народження в знак Завіту Бога з праведним Авраамом і його нащадками (Бут. 17, 10-14; Лев. 12, 3).

Цей обряд включав людину в громаду Ізраїлю. Тому пройти його повинен був і Спаситель, адже по плоті Він був зі Своїм народом, походив по материнській лінії з роду царя Давида. При обрізанні, як було заведено в той час у народу Ізраїлю, Йому дали ім’я — Іісус. Про це нам повідомляє Євангеліє від Луки (Лк. 2, 21).

Однак, крім старозавітного значення, у святі Обрізання приховано чимало важливих християнських символів. Апостол Павло у своєму Посланні до Колосян проводить паралель між обрізанням і християнським Таїнством Хрещення, відзначаючи, що старозавітний обряд не відкинутий, а лише поступився місцем новозавітному Таїнству. По слову апостола, плотське обрізання для іудеїв замінюється у християн обрізанням духовним: «обрізані обрізанням нерукотворним, зняттям гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим» (Кол. 2, 11).

Свято Обрізання відіграло важливу історичну роль у кінці першого століття нашої ери, коли серед християн виникла одна з перших єресей — докетизм. Її назва походить від грецького «докео», що означає «здаватися», послідовники докетизму вважали Христа не реальною людиною, а примарою або духом, втілення Якого не відбулося насправді. Євангельське свідчення про те, що Він пройшов обрізання у спорах того часу стало важливим свідченням того, що плоть Христа була відчутною, а значить і Сам Він був істинно втіленим.

І, мабуть, ще один важливий момент. Обрізання за своєю формою – це певне обмеження, видалення. Беручи плотське обрізання за Законом, Христос тим самим показав людям необхідність духовного обрізання (тобто видалення, обмеження) від себе своїх гріховних пристрастей – егоїзму, гордині, самості та інших похідних від них.

Що стосується історії включення свята Обрізання Господнього в церковний календар, то вважається, що це відбулося в IV столітті. Канон свята був написаний преподобним Стефаном Савваітом. Ця подія в результаті й увійшла в Церкву у вигляді великого свята.

Ілюстрація — фрагмент мініатюри Мінологія Василія II. Константинополь. 985 р. Ватиканська бібліотека. Рим

Предстоятель розповів про родословну Христа, від кого Він прийняв плоть і кров людську, та зокрема історію чотирьох жінок, про яких згадується в цих главах Євангелія: Фамарі, Рахаву, Руфі та Урію (Мф. 1: 1-16).

Провівши духовний аналіз цих жінок, Блаженніший владика підкреслив: «Ми бачимо, що всі ці жінки — негативні персони. Святий Дух навчив апостолів вписати в родословну Христа цих жінок із негативним іміджем, із негативним образом. І це говорить про те, що Христос на землю прийшов не тільки, щоб праведників спасти, а щоб спасти всіх людей, щоб грішників зробити праведними людьми, і щоб вони були гідні і здатні вмістити в собі благодать Божу і жити у вічному Царстві Христовому, яке Господь приніс сюди, на землю, яке продовжується у Вічності, коли людина переходить у потойбічний світ».

Насамкінець Блаженніший Митрополит Онуфрій побажав усім Божого благословення.

«Нехай Господь всім нам дає сили, щоб гріхи всіх своїх предків ми своїм життям загладжували і щоб прославляли їх ім’я добрим своїм іменем. Нехай Господь благословить всіх нас!», — сказав Архіпастир.

http://news.church.ua

Історія «малої» чотиридесятниці

Встановлення Різдвяного посту, так само як й інших багатоденних постів, має корені з давніх часів християнства. Перші згадки про нього ми можемо знайти у творах святого Амвросія Медиодаланського, Філастрія, блаженного Августина, датованих четвертим століттям. У п’ятому столітті про давність Різдвяного посту писав Лев Великий.

Спочатку він тривав всього лиш сім днів (у деяких християн – більше), але в 1166 році Константинопольський патріарх Лука Хрисоверг встановив дотримуватися Різдвяного посту сорок днів. На те була причина: свято Різдва Христового за своїм значенням у справі нашого спасіння не поступається святу Воскресіння Христового, тож шлях підготовки до нього має нести певне символічне значення. Прочитать остальную часть записи »