Благовіщення — це велике двонадесяте свято, що відзначається за дев’ять місяців до Різдва Господа Іісуса Христа, тобто 7 квітня.

Благу Звістку приніс Діві Марії архангел Гавриїл: вона зачне і народить Сина Божого. Та чи усвідомлюємо сповна ми, ЩО ця звістка означала для самої Богородиці?

Як правильно називається це свято?

Свято має назву «Благовіщення», і це слово співзвучне до назви великої Книги, на якій тримається усе християнство. Грецькою мовою ця Книга називається Євангеліє, а свято Благовіщення – «Євангелізмоз», тобто – Блага Звістка.

Зверніть увагу: свято називається не Благовіщення Пресвятій Богородиці, а Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Найголовніше те, що саме Богородиця сповістила Благу Звістку – радісну новину для Неба і Землі, для всього світу. Це Вона сказала: «Се раба Господня. Хай буде мені по слову Твоєму» і таким чином погодилася нести найвеличніший подвиг. Подвиг не лише материнства, а недосяжне для людського розуму – стати Матір’ю Спасителя світу.

Чи був у Богородиці вибір?

У Богородиці, а тоді – дівчинки Марії, безумовно, був вибір.

Вона могла відмовитися, сказавши: «Я – іудейка. Відповідно до закону іудейського, я не можу порушити обітницю чистоти і отримати плід, який буде незаконний в очах мого народу».

Але цього не відбувається, бо Вона розуміє, чому до Неї звертаються: «Благодатна, Господь з Тобою». Ця дівчинка від трьох років вивчала Святе Письмо, виховувалася при храмі, і до цього вибору підходить виважено — зі страхом, але і з великою мужністю дівчини, яка від народження була уготована для Бога.

Вона — Божа, і тому для Неї немає варіантів. Для людини Божої ніколи немає іншого вибору, як тільки відповідати згодою на кожний заклик Господа і завжди творити волю Божу.

Що означали для Пресвятої Діви слова Архангела?

Те, що було сповіщено Богородиці, для нас, і справді, — Блага Звістка. Але Діва Марія не могла сприйняти сповіщене їй Архангелом тільки як радісну вість. За законами тогочасного суспільства, на Неї, Діву, присвячену Богові, віддану за престарілого обручника, чекав і суспільний осуд, і, можливо, навіть смерть.

Звернення Архангела до Неї: «Радій!» — це традиційне римське звернення, яке прийшло потім і в грецьку традицію, і використовується серед християн і досі, коли вони вітають один одного: «Харе» — радій!

Для неї звернення «Радій!» теж було традиційне. Але вона мала це зрозуміти і по-іншому: її підбадьорювали, давали можливість прийти до тями, зрозуміти і згадати, що Вона — Божа.

Уявіть собі дівчинку 13-ти років, якій кажуть, що вона має понести дитину — не маючи при цьому ані чоловіка, ані батьків, ані нікого в світі, хто б її підтримав, сказав добре слово.

Після звістки Архангела Гавриїла куди Вона побігла? – До своєї єдиної родички, праведної Єлисавети. Далеко в Горній Єрусалим з Назарета біжить Діва Марія — шукає того, хто б Її підтримав. Слава Богу, Єлисавета зрозуміла. Її слова, адресовані Богородиці, — це була справжня підтримка.

Так, Діва Марія пробула у своєї родички аж до народження Іоанна Предтечі і бачила всі чудеса, які супроводжували цю подію. Вона підкріпилася ними, але попереду в неї все одно – ціле життя.

Тому в цей день, у свято Благовіщення, ми не тільки радіємо тому, що отримали спасіння через Діву Богородицю. Ми також і співпереживаємо цій маленькій дівчинці, Яка бере на себе такий тягар і відповідає Господові згодою від імені всього людства.

Це – страшно, але це велично і радісно.

Чому Благовіщення майже завжди зображується на Святих вратах іконостасу?

Цікавий факт: напевне, не всі знають, що найдавнішим храмом Святої Успенської Києво-Печерської Лаври вчені-історики вважають церкву на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці в Дальніх печерах. Напевне, можна провести паралелі між значенням цього свята — початку нашого спасіння — і початком життя Києво-Печерської Лаври, її чернецтва саме через Благовіщенську церкву.

Іконографія Благовіщення — одна з центральних у православному храмі. Архангела Гавриїла та Пресвяту Богородицю ми бачимо на так званих Царських вратах, або — Святих вратах. Друга назва — більш правильна, адже Царськими воротами також називають середні двері в храм — через які вдавнину входили царі.

Також на Святих вратах інколи зображають пророків, святих, євангелістів, адже вони – теж «благовісники».

Але Благовіщення — найперше, адже саме ця подія покладає початок нашому спасінню. Якщо вівтар є образом Царства Небесного, то і входимо ми до Царства Небесного через Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Що про Благовіщення розповідає нам іконографія свята?

Зазвичай Богородиця зображується із червоною ниткою в руці. Таким був її послух, коли вона жила при храмі — сукати нитку для червоної (пурпурної) завіси Єрусалимського храму. Саме цим Вона і займалася під час другого явлення Їй Архангела Гавриїла.

На більш пізніх зображеннях ми бачимо Богородицю біля джерела, де Вона бере воду, і де вперше до неї промовляє Архангел.

Ще більш пізні ікони Благовіщення показують нам Богородицю за читанням Святого Письма. Це зображення прийшло до нас із Західної Церкви. Ми зустрічаємо його в Римі у церкві Санта Марія Маджоре.

Але традиційне зображення Благовіщення Пресвятої Богородиці — коли Архангел удруге з’являється Діві, заходить в кімнату, де Вона займається своїм послухом – сукає нитку, з якої потім буде виткано завісу для Святая Святих Єрусалимського храма. І цей Її послух символізує також, що Пресвята Марія була в послусі Богові в усьому.

Те, що Богородиця тримає в руках червону нитку, має також нагадувати нам про трагічний час смерті Спасителя, коли пурпурна завіса в Храмі розірвалася надвоє. Це також має нагадувати нам і про те, які страждання терпіла Сама Божа Матір. Про них читаємо в Каноні плачу Пресвятої Богородиці: у Спасителя кров зійшла з рук, з ніг і з ран Його, а у Неї кровоточило серце. І ця пурпурна нитка, неначе кров, що витікає з раки, теж для нас значить дуже багато. Це – передречення її материнських страждань.

Що сумного у святі Благовіщення?

Свято Благовіщення завжди припадає на дні Великого посту, і ми можемо помітити, що Благовіщення і Пасха пов’язані між собою. Святий Ієронім Блаженний писав про те, що розп’яття Спасителя сталося саме в день Благовіщення Пресвятої Богородиці — рівно через 33 роки. І пов’язаність Пасхи Страстей Господніх, Його страждань з радістю і ваганнями, а також стражданнями Пресвятої Богородиці, безумовно, створює особливу атмосферу – відчуття того, що ми і спасенні, але водночас — якою ціною!

Тому по всій землі люди з великим трепетом ставляться до свята Благовіщення. Воно здається удвоєним, утроєним у своєму значенні. Воно неначе розріджує Великий піст, розриває його скорботність і плач, і покаянні відчуття, але зберігає таємничість.

Його ще інколи називають «жіночим» святом — адже саме жіноцтво особливо шанує це свято, відчуває його своїм. Те, що в народі говорять, що навіть пташка в цей день гнізда не в’є, звісно, поетичне перебільшення, але це звернення до совісті кожної людини, що цей день ми маємо провести святково і, перш за все, церковно – в святому Божому храмі.

Православие в Україні

Во имя Отца и Сына и Святого Духа!

Мы вспоминаем сегодня святую Марию Египетскую, и от нее мы можем научиться многому, что нам нужно. Она была всем известной грешницей, предметом искушения и соблазна для всех. Как она стала грешницей — мы не знаем: качествовало ли зло в ней самой? Была ли она соблазнена, подверглась ли насилию? Как она стала блудницей, мы никогда не узнаем.

Но одно мы знаем достоверно: как-то она пришла в храм Матери Божией, Которая — образ совершенной цельности, целомудрия, и вдруг почувствовала, что не может войти в него. Не стоит представлять, будто чудесная сила не давала ей переступить порог; сила эта была вероятно — наверное! — в ней самой. Она почувствовала, что это область слишком святая, что личность Матери Божией слишком свята, чтобы она посмела войти в Ее присутствие, стоять внутри храма.

Но этого было достаточно, чтобы она осознала, что всё ее прошлое темно, и что выйти из этого можно только одним путем: сбросить с себя всё зло и начать новую жизнь. Она не пошла за советом, она не пошла на исповедь; она ушла из города в пустыню, в знойную пустыню, где ничего не было, только песок, и голод, и отчаянное одиночество.

Она может научить нас чему-то очень важному. Святой Серафим Саровский не раз говорил приходящим к нему, что вся разница между грешником погибающим и грешником, который находит свой путь к спасению, в одном: в решимости.

Благодать Божия всегда рядом; но мы не всегда отзываемся, как отозвалась Мария; как она отозвалась на ужас, охвативший ее, когда она осознала себя и, вместе, святость, красоту, цельность и целомудрие Матери Божией, и на всё, на всё она была готова, ради того чтобы переменить жизнь. И так год за годом, в посте, в молитве, среди жгучей жары, в отчаянном одиночестве среди пустыни она сражалась со всем злом, накопившимся в ее душе.

Потому что недостаточно осознать его; недостаточно даже отвергнуть его усилием воли: оно здесь, в наших воспоминаниях, в наших вожделениях, в нашей хрупкости, в той порче, которую приносит с собой зло. Ей пришлось бороться всю жизнь, но в конце жизни она победила; она действительно подвигом добрым подвизалась, она очистилась от скверны, она смогла войти в область Божию: не в храм, не «куда-то» — в вечность.

Она многому может научить нас. Она может научить нас тому, что когда-то мы должны же осознать: та царственная область, куда мы входим так легко — Церковь, да и просто сам мир, сотворенный Богом, остался чист от зла, хотя покорился, поработился злу из-за нас. Если бы когда-нибудь мы осознали это и почувствовали, что только нам нет там места, и в ответ покаялись бы, т.е. отвернулись бы в ужасе от самих себя, отвратились от себя в непреклонной решимости — и мы могли бы последовать ее примеру.

Этот пример ее образа предлагается нам как завершающий момент постного времени, этой весны жизни. Неделю назад мы слышали учение, призыв святого Иоанна Лествичника, который составил целую лестницу совершенства, с помощью которой мы можем преодолеть зло и прийти к правде. А сегодня мы видим пример, пример той, которая из самых глубин зла поднялась на высоты святости и говорит нам, словами великого канона Андрея Критского: Душа, может Бог прокаженное убелить и очистить, не отчайся, хотя ты и прокаженная…

Пусть ее образ будет для нас новым вдохновением, даже новой радостью, но и вызовом, призывом, потому что напрасно мы воспеваем хвалу святым, если ничему не учимся от них, не стремимся подражать им. Аминь.

http://www.pravmir.ru

5 апреля, в 5-ю субботу Великого поста, благодаря трудам некоторых прихожан, откликнувшихся на приглашение потрудиться во славу Божию, состоялась уборка храма перед Пасхальными праздниками.  Общими усилиями были помыты стены алтаря, нижнего и третьего яруса храма, а также клироса на втором этаже.

Выражаем благодарность всем, кто нашел возможность помочь в уборке нашего храма перед Пасхой. Пусть Господь за Ваши труды не оставит Вас своей милости.

Мариино стояние — народное название утрени, совершаемой в четверг пятой седмицы Великого поста (чаще всего в среду вечером), на которой читается Великий канон св. Андрея Критского и житие преподобной Марии Египетской.

В последний раз в этом Великом посту мы читали покаянный канон Андрея Критского, на нашу душу ложились святые слова покаяния: «Помилуй мя, Боже, помилуй мя». Слышали и припевы: «Преподобный отче Андрее, моли Бога о нас! Преподобная мати Мария, моли Бога о нас!» Покаяние — вот то, чем мы можем спастись. Какие бы дела добрые мы ни совершали, хвалясь ими, мы превращаемся в фарисеев, смотрящих только на внешность, а внутри — как гробы, полные всякой мерзости. Ибо делами закона мы не оправдаемся, никто не в состоянии совершить таких дел, которые покрыли бы наши злые дела. Покаяние — вот то, что стоит выше всего. Через покаяние многие достигли спасения. Нашему вниманию Церковь предлагает житие преподобной Марии Египетской. Прочитать остальную часть записи »

29 марта, в 4-ю субботу Великого поста, в нашем храме в честь Рождества Христова была отслужена Божественная литургия и панихида, так как в этот день совершается поминовение усопших. Богослужение возглавил настоятель протоиерей Александр, которому сослужили клирики храма.

Очень знаменательным сегодняшний день является для нашего прихода. 29 марта свой День рождения отмечают наш настоятель отец Александр и отец Алексей.

Духовенство и прихожане от всей души поздравляют наших дорогих батюшек с Днем рождения  и искренне желают доброго здоровья, духовной бодрости и обильных милостей от Господа! Да укрепит Господь Бог Ваши духовные и телесные силы в подвиге пастырского служения на ниве Христовой на многая и благая лета!

Преподобний Симеон носить у церковній традиції ім’я Нового Богослова. Православне передання поставило його в один ряд з Іоанном Богословом — наймістичнішим з чотирьох євангелістів, і з Григорієм Богословом — автором споглядальної поезії. І це не випадково, адже Симеон Новий Богослов — співець містичної єдності з Богом, а містицизм у східному християнстві традиційно розглядався як вершина і вінець всякого богослов’я.

Преподобний Симеон Новий Богослов народився в 949 році в місті Галате, в Малій Азії. Він отримав найкращу освіту в Константинополі і займав високе положення при дворі. Але до іншого були направлені бажання і помисли благочестивого хлопця. Досягнувши 25 років, він віддалився в Студійний монастир, де ніс послух під керівництвом старця Симеона Благоговійного. Одна з порад старця стала для преподобного Симеона керівним правилом всього його життя: слухатися совісті, яка є голосом Божим у душі людини і вселяє лише те, що наближає до Бога.

За благословенням старця, святий Симеон почав творити безперестанну Іісусову молитву в її короткому вигляді: «Господи, помилуй!». Для більшої молитовної зосередженості він постійно шукав усамітнення, навіть на літургії стояв окремо від братії, часто залишався один на ніч у церкві. Плодом його старанності став особливий стан: Дух Святий у вигляді хмари сходив на нього і закривав від його очей все оточуюче. З часом цей особливий стан духовної просвітленості встановився в ньому постійно.

Із Студійного монастиря святий Симеон перейшов у обитель святого Маманта, де невдовзі його обрали ігуменом і він був висвячений у сан пресвітера. Через декілька років, у 1005 році, преподобний Симеон передав ігуменство своєму учню ченцю Арсенію, а сам поселився в самотній келії при монастирі для невідступного перебування з Богом у молитві та богомисленні.

Тут у тиші затвору, зрідка порушуваної тими, хто приходять за духовним повчанням, преподобний Симеон цілком віддався богословській і поетичній творчості. Молитовні гімни, втілені ним у віршованій формі, охоплюють широкий спектр богословських тем, таких, як Свята Євхаристія та інші Таїнства, чернецтво і світ, свідомий містичний досвід прояснення і обожнення, таємниця спасіння, вчення про Пресвяту Трійцю та багато інших. Основний пафос і головна відмінна особливість богословського вчення преподобного Симеона Нового Богослова полягають у затвердженні можливості відчути і сприйняти Бога ще в цьому житті — обожнення, що досягається за допомогою покаяння і причащання Тіла і Крові Христових. «Не говоріть, — пише він, — що неможливо прийняти Божественний Дух, не говоріть, що без Нього можливо врятуватися, не говоріть, що хто-небудь причетний Йому, сам того не знаючи, не говоріть, що Бог невидимий людям, не говоріть, що люди не бачать Божественного світла або що це неможливо в теперішні часи! Це ніколи не буває неможливим, друзі! Але дуже навіть можливо тих, хто цього хоче» (Гімн 27-й).

З особливою силою преподобний Симеон закликав своїх братів слідувати за Христом, Який є «шлях і істина і життя». Але це неможливо без творення в собі смиренного і покірливого серця. Смирення є «головною межею християнина», мірою його близькості до Бога, точно так, як і гордість є мірою віддаленості від Бога. «Нехай хтось візьме все своє майно, — пише Симеон Новий Богослов, — і роздасть бідним, нехай постить, звершує бдіння, спить на голій землі, творить молитви і вдень і вночі, а не вимагати від Бога стяжати собі серце смиренне і покірливе, такий не матиме ніякої користі від трудів своїх» (Слово 31-е).

Все життя преподобного Симеона Нового Богослова явило яскравий приклад смиренного та покірливого серця. Твори його — багатюща скарбниця думок про духовне життя. Крім богословських праць, святий Симеон за життя прославився безліччю чудесних зцілень, що звершувалися по його молитвах, передбаченням майбутнього. 25 березня 1021 року — в день, наперед передбачений ним особливим одкровенням, — преподобний мирно відійшов до Бога. Через тридцять років після кончини преподобного Симеона були обрітені його святі мощі, від яких також відбулося багато чудес.

http://arhiv.orthodoxy.org.ua/uk/tsey_den_v_istorii/2006/03/24/1268.html

23 марта, в третье воскресение Великого поста, в нашем храме было совершено 2 Божественных Литургии. Позднюю возглавил настоятель храма – прот. Александр. За Литургией настоятель обратился к присутствующим в храме со словом проповеди на тему Креста Христова.

Историческая справка:

Воскресенье третьей недели Великого поста в Православной Церкви носит название Крестопоклонной недели.

В cубботу вечером на всенощном бдении в центр храма торжественно выносится Животворящий Крест Господень — напоминание о приближающейся Страстной Седмице и Пасхе Христовой. После этого священники и прихожане храма совершают перед крестом три поклона. При поклонении Кресту Церковь поет: «Кресту Твоему покланяемся, Владыко, и святое воскресение Твое славим». Крест выносится верующим для того, чтобы напоминанием о страданиях и смерти Господней воодушевить и укрепить постящихся к продолжению подвига поста. Св. Крест остается для поклонения в течение недели до пятницы, когда он перед Литургией вносится обратно в алтарь. Поэтому третье воскресенье и четвертая седмица Великого поста называются «крестопоклонными». Начало традиции поклонения Кресту Господню было положено во времена первых христиан. Прочитать остальную часть записи »

Господь сказал ученикам Своим: Аще кто хощет по мне ити, да отвержется себе, и возмет крест свой, и по Мне грядет [1].

Что значит крест свой? почему этот крест свой, то есть отдельный каждого человека, вместе называется и крестом Христовым.

Крест свой: скорби и страдания земной жизни, которые у каждого человека — свои.

Крест свой: пост, бдение и другие благочестивые подвиги, которыми смиряется плоть и покоряется духу. Эти подвиги должны быть сообразны силам каждого, и у каждого они — свои.

Крест свой: греховные недуги, или страсти, которые у каждого человека — свои! С одними из них мы родимся, другими заражаемся на пути земной жизни.

Крест Христов — учение Христово [2]. Прочитать остальную часть записи »

Истории из редакционной почты портала Православие.Ru

18 марта Церковь празднует обретение мощей великого святого и чудотворца нашего времени святителя Луки (Войно-Ясенецкого), архиепископа Симферопольского и Крымского. В день памяти святителя Луки о его чудесной помощи рассказывают ваши письма, наши дорогие читатели!

Ольга Валерьевна
«Почувствовала, будто ей кто-то стал делать операцию»

Уважаемая редакция, спасибо вам большое и низкий поклон, что в бездне интернет-пространства вы являетесь островком спасения и веры православной. Мы очень почитаем святителя Луку и хотели бы поделиться своей историей.

Наша тетя из Грузии всю жизнь, а ей уже 55 лет, страдала страшными приступами мигрени. Она каждый день выпивала горсть таблеток, чтобы хоть как-то облегчить невыносимую боль.

Мы ей рассказали о святом Луке и показали фильм «Святые 20 века», она плакала и целовала иконку святителя и просила его о помощи. Ночами ему молилась, читала его проповеди и духовные наставления. И примерно через месяц одна наша знакомая из Симферополя привезла масло и иконку от раки святого Луки, тётя стала мазать этим маслом больное место и молиться каждый день, прикладывая к голове иконку.

Однажды, проснувшись утром, она, с огромным волнением и непоколебимой верой в помощь святителя Луки, рассказала следующее. Она, как и несколько дней ранее, помолилась вечером перед сном, намазала больное место маслом, приложила икону, легла спать и… Прочитать остальную часть записи »