У рамках спільного проекту Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал, підготовлений редакцією журналу «Фома в Україні».

Для початку звернемося до старозавітного розуміння самого обрізання як релігійного обряду. За встановленим Богом Законом кожен єврейський хлопчик мав бути обрізаний на восьмий день після свого народження в знак Завіту Бога з праведним Авраамом і його нащадками (Бут. 17, 10-14; Лев. 12, 3).

Цей обряд включав людину в громаду Ізраїлю. Тому пройти його повинен був і Спаситель, адже по плоті Він був зі Своїм народом, походив по материнській лінії з роду царя Давида. При обрізанні, як було заведено в той час у народу Ізраїлю, Йому дали ім’я — Іісус. Про це нам повідомляє Євангеліє від Луки (Лк. 2, 21).

Однак, крім старозавітного значення, у святі Обрізання приховано чимало важливих християнських символів. Апостол Павло у своєму Посланні до Колосян проводить паралель між обрізанням і християнським Таїнством Хрещення, відзначаючи, що старозавітний обряд не відкинутий, а лише поступився місцем новозавітному Таїнству. По слову апостола, плотське обрізання для іудеїв замінюється у християн обрізанням духовним: «обрізані обрізанням нерукотворним, зняттям гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим» (Кол. 2, 11).

Свято Обрізання відіграло важливу історичну роль у кінці першого століття нашої ери, коли серед християн виникла одна з перших єресей — докетизм. Її назва походить від грецького «докео», що означає «здаватися», послідовники докетизму вважали Христа не реальною людиною, а примарою або духом, втілення Якого не відбулося насправді. Євангельське свідчення про те, що Він пройшов обрізання у спорах того часу стало важливим свідченням того, що плоть Христа була відчутною, а значить і Сам Він був істинно втіленим.

І, мабуть, ще один важливий момент. Обрізання за своєю формою – це певне обмеження, видалення. Беручи плотське обрізання за Законом, Христос тим самим показав людям необхідність духовного обрізання (тобто видалення, обмеження) від себе своїх гріховних пристрастей – егоїзму, гордині, самості та інших похідних від них.

Що стосується історії включення свята Обрізання Господнього в церковний календар, то вважається, що це відбулося в IV столітті. Канон свята був написаний преподобним Стефаном Савваітом. Ця подія в результаті й увійшла в Церкву у вигляді великого свята.

Ілюстрація — фрагмент мініатюри Мінологія Василія II. Константинополь. 985 р. Ватиканська бібліотека. Рим

Предстоятель розповів про родословну Христа, від кого Він прийняв плоть і кров людську, та зокрема історію чотирьох жінок, про яких згадується в цих главах Євангелія: Фамарі, Рахаву, Руфі та Урію (Мф. 1: 1-16).

Провівши духовний аналіз цих жінок, Блаженніший владика підкреслив: «Ми бачимо, що всі ці жінки — негативні персони. Святий Дух навчив апостолів вписати в родословну Христа цих жінок із негативним іміджем, із негативним образом. І це говорить про те, що Христос на землю прийшов не тільки, щоб праведників спасти, а щоб спасти всіх людей, щоб грішників зробити праведними людьми, і щоб вони були гідні і здатні вмістити в собі благодать Божу і жити у вічному Царстві Христовому, яке Господь приніс сюди, на землю, яке продовжується у Вічності, коли людина переходить у потойбічний світ».

Насамкінець Блаженніший Митрополит Онуфрій побажав усім Божого благословення.

«Нехай Господь всім нам дає сили, щоб гріхи всіх своїх предків ми своїм життям загладжували і щоб прославляли їх ім’я добрим своїм іменем. Нехай Господь благословить всіх нас!», — сказав Архіпастир.

http://news.church.ua

Різдвяне послання
Предстоятеля Української Православної Церкви
Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія
Архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам
Української Православної Церкви

Христос рождається, славте!

Сердечно поздоровляю усіх Вас: боголюбиві Архіпастирі і пастирі, всечесні іноки та інокині, дорогі брати і сестри, — з великим і радісним Празником Різдва по плоті Спасителя нашого і Бога, Господа Іісуса Христа.

У ці священні дні вся повнота нашої Святої Української Православної Церкви підносить смиренні молитви, згадуючи та прославляючи неосяжну Божественну любов та дякуючи Богові за те, що Він зійшов на землю, прийняв на Себе нашу людську природу, щоби спасти нас. Святий Григорій Неокесарійський говорить, що Вітхий Днями Бог став Младенцем, щоб нас зробити Божими дітьми; Сидячий у славі на Небесах заради нас покоїться в яслах безсловесних тварин; Безстрастний, Безтілесний, Неосяжний сповивається пеленами, щоб розірвати узи гріха, якими було зв’язано людство.

У ці святкові дні ми з любов’ю та благоговійним подивом згадуємо благословенну Вефлеємську ніч, під таємничим покровом якої звершилась «велика благочестя тайна: Бог з’явився у плоті» (1 Тим. 3, 16). Син Божий народився вночі, щоб розвіяти духовну ніч, якою гріх огорнув людство, і щоб нагадати нам, що Він, наш Спаситель і Господь, є «Світло Істинне, Яке просвітлює всяку людину, грядущу у світ» (Ін. 1, 9), щоб нагадати, що Він є Сонце Правди, з Яким ніч стає днем і без Якого день стає ніччю.

Якими щасливими були Вефлеємські пастушки, що чули Ангельський спів: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2, 14). Вони з трепетом ступили в Вефлеємську печеру і побачили Дивного Богомладенця, сповитого і лежачого в яслах (Лк. 2, 16). Їхній розум не зміг збагнути, але вірою серця вони зрозуміли, що перед ними лежить Той, Хто колись з дівственної землі створив Адама і Хто тепер із Пресвятої Діви зіткав Собі плоть і прийшов Сам на землю як Новий Адам.

Пастушки вірою серця зрозуміли, що перед ними лежить Предвічний Бог, Який прийшов на землю, щоб спасти людство, яке Він створив, і щоб знищити смерть, яку Він не створював (Прем. 1, 13). Пастушки вірою серця зрозуміли, що перед ними лежить Великий Пастир, Який «покладає душу Свою за овець» Своїх (Ін. 10, 11), Який залишив багато овець незаблудших, щоби знайти одну заблудшу (Мф. 18, 12).

Прийшли до новонародженого Богомладенця і мудрі Волхви, три Царі зі сходу, які принесли Йому дари: ладан, золото і смирну. Волхвам було відкрито, що перед ними лежить «Первосвященик майбутніх благ» (Євр. 9, 11) і «Цар царів» (Апок. 19, 16). Звістка про те, що у світ прийшов Цар (Мф. 2, 2), схвилювала властолюбивого царя Ірода, а потім, протягом усієї історії, ця звістка хвилювала тих, хто, як Ірод, був одержимий пристрастю властолюбія. Властолюбці не хочуть мати над собою Царя, бо у своїй гордині вони вважають себе кращими за всіх. Властолюбці не сприймають владу як Хрест, який має покласти на них Бог, вони вважають, що влада це є те, до чого треба просто добиватись, використовуючи і застосовуючи всі можливості і засоби, незалежно від їх морального наповнення. Властолюбці, якщо навіть вірять у Христа, однак вони Христу не підкоряються, а навпаки, намагаються примусити Христа робити їх земними царями. Саме цього вимагали від Спасителя, як від Месії, іудейські старійшини; і коли вони почули слова Спасителя, що Його Царство не від цього світу, то зненавиділи Христа і розіп’яли Його.

Властолюбіє — це медаль, на зворотній стороні якої знаходиться богоборство. Властолюбіє нищить всіх, хто ним одержимий, незалежно від того, чи це мирська людина, чи ця людина має високий духовний сан. Ця пристрасть нищить всіх і вся.

Пам’ятаймо про це, дорогі брати і сестри. Пам’ятаймо, що Син Божий прийшов на землю, щоб нам подарувати Царство вічне, Царство не від цього світу. Син Божий створив Церкву, яка веде людину до вічного Царства і вічного життя. Церква є містичним Тілом Христовим, а Він, Христос, Божий Син і наш Спаситель, є її Главою і Великим Керманичем. Всі ми, люди, без винятку, маємо покорятися Церкві, тобто не керувати Церквою, а жити за її законами. Хто вносить закони властолюбія і насилля в життя Церкви, той стає в Церкві чужим тілом, яке рано чи пізно благодать Божа викине за Церковний поріг.

Нехай не буде цього з нами, бо Христос народився, щоби нас об’єднати в Істині, якою являється Він Сам, щоб ми у Христі навчались пізнавати, що є воля Божа, і намагались творити її, тому що у волі Божій — наше життя.

Ще раз вітаю Вас, дорогі брати і сестри, з Різдвом Христовим, з Новим Церковним роком та з празником святого Богоявління. Нехай Син Божий, Який народився у світ і став Сином Людським, благословить усіх нас, весь наш Український народ і землю. Нехай Вефлеємська зірка освітлює наші земні стежки, щоби ми в мирі, смиренні та взаємній любові проводили дні свого земного мандрування, а у вічності сподобились жити в радості там, де царює вічний Цар, Владика і Господь наш Іісус Христос. Амінь.

Смиренний
+ОНУФРІЙ
Митрополит Київський і всієї України

Різдво Христове,
2018/2019
м. Київ