Предстоятель для Інформаційно-просвітницького відділу Української Православної Церкви розповів про свого Небесного покровителя напередодні Дня Ангела.
— Ваше Блаженство, щиро вітаємо Вас з Днем тезоіменитства! Розкажіть, будь ласка, про Вашого Небесного покровителя преподобного Онуфрія Великого. Що змінилося у Вашому житті з прийняттям нового імені у постригу?
— Ми не завжди уявляємо, яких випробувань зазнають ті люди, які присвячують усе життя служінню Богові. Одна справа прийти у монастир на два, на три дні, на тиждень або навіть на рік, знаючи, що ти з цього монастиря підеш і зможеш далі вести інший спосіб життя. А інша справа, коли людина обирає шлях на все життя. У цієї людини буде сильна духовна боротьба, сам диявол повстає на таку людину, намагається збити її з шляху. Найчастіше диявол перемагає нас, ми падаємо, розбиваємося, ранимо себе, потім здіймаємось, набуваючи духовного досвіду, і наступного разу, коли диявол нападає, ми вже в цій спокусі можемо встояти.
Преподобний Онуфрій ВеликийПреподобний Онуфрій Великий був одним з тих славних пустельників, які можуть нас навчити цієї духовної боротьби, яку вони пройшли самі. Преподобний Онуфрій усамітнився в дикій і суворій Фіваїдській пустелі Єгипту в IV столітті, за імператорів Констанція і Валента, єретиків-аріанів. Саме в цій пустелі древні подвижники полум’яною молитвою, постом і покаянням боронили святу віру християнську від єресі і неправдивого вчення. У десятирічному віці святий Онуфрій пішов у пустелю, бажаючи наслідувати Святих пророків Ілію та Іоанна Предтечу. Коли він таємно вночі вийшов з монастиря, перед ним з’явився промінь світла, який вказав шлях Онуфрію до місця його пустельних подвигів. Тут Онуфрій Великий знайшов дивного старця-пустельника, з яким він прожив деякий час, навчаючись у нього правилами пустинножительства. Через кілька років старець помер, і святий Онуфрій шістдесят років прожив на самоті.
—Єгипетський подвижник, коли його зустрів монах Пафнутій у пустелі, жив життям рівним ангельському. Перед своєю кончиною старець наказав монахові повернутися до людей і навчити їх пустельному житію, щоб вони в міру своїх сил могли наслідувати його подвиг. 15 століть минуло від періоду земного життя святого, світ змінюється, сьогодні мало хто йде у пустелю, здається, сьогодні неможливо повторити подвиг святих тих часів. Чого може навчити сучасного християнина життя преподобного Онуфрія Великого?
— Людина повинна не тільки вірити в Бога, вона повинна довірити себе Богу. Коли людина ввіряє себе Богові, вона стає на шлях, який веде до істини, на шлях пізнання Бога. Тоді людина починає підкорювати свій розум, свої почуття волі Божій. Так робив преподобний Онуфрій Великий, він змиряв себе перед Богом і саме в цьому полягає найцінніший духовний спадок святого.
Багато скорбот і спокус зазнав він за свій вік, але милість Господня ніколи не покидала його — тому його настанови, його суворе пустельне житіє таке дороге для нас усіх сьогодні, коли знову у суспільстві вирують пристрасті і непорозуміння, коли знову на Святу Церкву падають звинувачення та наклепи. І саме приклад преподобного Онуфрія Великого надихає на ревність у служінні Господу і відданість древнім канонам та уставам Святої Православної Церкви.
— Господь заповів усім нам бути «досконалими, як досконалим є Отець наш Небесний» (Мф. 5, 48). Саме святі подвижники, такі, як преподобний Онуфрій Великий, своїм життям довели, що ці слова можна і потрібно виконувати. Як сучаснику реагувати на те, що все частіше лунають заклики про послаблення постів, скорочення молитовного правила і т.д. Ваше Блаженство, як Ви вважаєте, що сьогодні потрібно в першу чергу нам, християнам, для того, щоб виконати Божий заповіт про прагнення до досконалості?
— Ми, брати і сестри, повинні навчатись у Cвятих — як правильно будувати своє життя на землі. Земне життя людини – короткий проміжок часу, який має свій початок і кінець. Цей період нам дано на те, щоб ми показали свою вірність Богові, свою любов до Нього і до ближнього, як носія образу Божого. Прояв такої любові буває найрізноманітнішим. Іноді вона вимагає від нас невеликих жертв, а часом цю любов потрібно засвідчити усім своїм життям. Преподобний Онуфрій Великий, як і інші пустельні отці, був готовий до свідчення усім своїм життям.
Від нас Бог не вимагає великих жертв, але очікує єдиного – щоб ми приймали свого ближнього таким, який він є. Не потрібно ставити умов: «Якщо ти станеш кращим, тоді я буду тебе терпіти. Інакше терпіти тебе не зможу». Бог терпить нас усіх, хоча часом ми буваємо дуже грішними, навіть не помічаючи цього за собою. Гріховність людини визначається не її власним баченням, і не тим, що про неї думають інші, а тим моральним станом, в якому вона перебуває. Цей стан бачить в кожній людині тільки Бог.
Завданням кожного із нас під час свого земного життя якраз є – пізнання себе, очищення серця, щоб побачити і себе, і інших такими, якими нас задумав Господь.
Каждый несет какой-то крест. Болезни: то ты был здоровым, то вдруг заболеваешь раком и начинаешь сходить с ума. Женишься, а через полгода жена умирает. Или муж. Брак продолжительностью в 6 месяцев, я помню такой случай. Понимаешь? Рождается ребенок с проблемами, и ты с седьмого дня после родов бегаешь по врачам. Что всё это такое? Твоя жизнь вдруг резко меняется.
14 июня Церковь празднует память преподобного Агапита Киево-Печерского, безмездного врача.
С именем преподобного Антония связано житие многих подвижников монастыря. Десятки монахов получили от старца благословение на иноческую стезю. Среди них был и Агапит, вошедший в святцы Церкви как безвозмездный доктор, который исцелял не только лекарствами, но и молитвой.
Азы медицины ему преподал сам святой Антоний — преподобный хорошо разбирался в травах, правилах питания, лично ухаживал за больными.
Когда кто‑то из братии заболевал, Агапит оставлял свою келью, приходил к больному и служил ему, поднимая его, укладывая, вынося на своих руках и непрестанно моля Бога о спасении болящего. Вместе с уходом святой давал своим пациентам зелье, которое готовилось с молитвой и верой в Бога.
Ты заставляешь меня испытывать боль, но я перед тобой преклоняюсь. Вы понимаете, к чему относится этот заголовок, – к Честному Кресту, к смыслу креста в моей повседневной жизни, каждый миг, каждую уходящую минуту. Ты заставляешь меня испытывать боль, Честный Кресте, потому что приходишь и растаптываешь мое «эго», приходишь и изгоняешь из меня всё непотребное, греховное, эгоцентричное, больное, болезненное, проблемное. Ты терзаешь меня, изводишь, мучаешь, но я тебе поклоняюсь, люблю тебя, заключаю в объятия и не оставляю тебя, я еще с тобой.
Всё это звучит теоретически, но потом я спрашиваю себя: а действительно ли я поклоняюсь Честному Кресту? Внешне, конечно, я ему кланяюсь, но по жизни поклоняюсь ли я тому кресту, который несу?
А ты разве тоже не несешь креста? Каждый человек несет свой крест, но как трудно ему поклониться, как трудно к этому кресту, которого касаемся устами, прикоснуться и сердцем и принять его! И чтобы наше сердце не просто прикоснулось к нему, а чтобы оно взошло на этот крест. Представь себе крест и на нем – прикованное сердце, из которого сочится кровь, но оно не хочет сойти с него, то есть ему не противится. Это очень трудно.
Про особливості святкування П’ятидесятниці: перші колінопреклонні молитви за 50 днів після Пасхи, прикрашання зеленню храмів та поминання спочилих у Троїцьку батьківську суботу.
Апостольське свято або День народження Церкви
Свято П’ятидесятниці або День Святої Трійці, яке ще називають Днем народження Церкви, був встановлений самими апостолами.
У цей день Святий Дух зійшов на учнів Христових і сповнив їх усіма благодатними духовними дарами – вони преобразилися, а Дух Святий став їхнім постійним натхненником і керівником. З цієї пори апостоли мужньо і безбоязно, з великою сміливістю почали проповідь про Христа розп’ятого і воскреслого з мертвих, а Церква Христова почала зростати та множитися спочатку серед іудеїв у Палестині, а потім і серед язичників у всьому світі – “аж до краю землі” (Діян. 1:8).
Учні Христові щорічно святкували день П’ятидесятниці та заповідали згадувати його всім християнам (1 Кор. 16,8; Діян. 20,16). Вже у Постановах Апостольських (кн. 5, гл. 20) є пряма заповідь святкувати Св. П’ятидесятницю: «Через десять днів після Вознесіння буває п’ятидесятий день від першого дня Господнього (Великодня), донині нехай буде великим святом. Бо в третю годину цього дня Господь Іісус послав дар Святого Духа». Прочитать остальную часть записи »
Троицкая суббота — день поминовения усопших, приходящийся на субботу перед Троицыным днём, главный весенне-летний поминальный день.
В церковном календаре именуется Вселенской родительской субботой. Во время вселенской панихиды в этот день Церковь поминает всех когда-либо умерших православных христиан. Прочитать остальную часть записи »
Кабінет Міністрів України вирішив дозволити богослужіння у храмах, а також просто неба, за умови дотримання дистанції між віруючими щонайменше у 1,5 метри.
Зміни до урядової постанови від № 392 від 20 травня передбачають запровадження наступного етапу послаблення карантину, який розпочнеться 5 червня, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на Інститут релігійної свободи.
Уряд дозволив проведення релігійних заходів у приміщенні за умови перебування не більше 1 особи на 5 метрів квадратних, що по факту дорівнює відстані у 1,5 метри між віруючими.
Постанова Кабміну передбачає також дозвіл на проведення релігійних заходів проста неба, на які також буде поширюватися вимога щодо дотримання фізичної дистанції між присутніми у 1,5 метри.
За даними ІРС ці положення постанови Кабміну сформульовані так:
Дозволяється: …проведення релігійних заходів за умови контролю релігійною організацією дотримання фізичної дистанції між учасниками не менше ніж 1,5 метри та перебування не більше однієї особи на 5 кв. метрів площі будівлі, якщо релігійний захід проводиться в приміщенні.
Крім цього, особам старше 60 років дозволяється не дотримуватися зобов’язання щодо самоізоляції.
Святой равноапостольный царь Константин Великий был сыном Констанция Хлора, управлявшего западной частью Римской империи (Галлилей и Британией), и святой равноапостольной Елены. К принятию христианства он был расположен своей матерью-христианкой. Отец его, хотя был язычником, но покровительствовал христианам, видя, что они — верные слуги и честные граждане. Во всей остальной Римской империи христиане подвергались жестоким гонениям со стороны императоров Диоклетиана, его соправителя Максимиана Галерия — на Востоке, и императора Максимиана Геркула — на Западе.
По желанию императора Диоклетиана в юных годах (18 лет) Константин был взят от родителей в качестве заложника и жил при дворе в Никомидии. Придворная жизнь в столице олицетворяла собою тогда в малом виде все то нравственное и религиозное растление, до какого только может дойти человечество, порабощаемое нечистыми, страстными похотями — суетная пышность и роскошь, пьянство и объядение, необузданный разврат мысли и жизни, интриги и крамолы, озлобление против истинного богопочитания и лицемерное, лживое почтение к мнимым богам. С другой стороны Константин видел совсем другую жизнь христианской общины, где старцы и старицы, юноши и девы, простецы и ученые мудрецы, даже дети доказывали истину своей веры, чистоту и высоту ее содержания не только словами, а и своими делами, страданием за нее даже до смерти. Впоследствии Константин сам признавался, что пребывание при дворе Диоклетиана много содействовало его обращению в христианство: «Я отчуждался от бывших доселе правителей, говорил он, потому что видел дикость их нравов».
Почему же этот святитель столь почитаем и любим? Отчего в Софрино чаще других ликов святых именно Николая Чудотворца печатают?
«Делать добро», «творить добро», «быть добрым человеком», «совершить добрый поступок»… еще много можно словосочетаний найти, где «добро» во главе стоит.
Поговорок же с пословицами, с добром связанных, не счесть у народа нашего. Каждая эпоха свои создает. И хотя времена меняются, знания прибавляются, технологии улучшаются – всё так же живо и непоколебимо вечное понимание, что Добро побеждает зло, как и во все века народу нашему известно, что Добрые дела и по смерти живут.
Самое простое понятие «доброго дела» в Нагорной проповеди Христа раскрывается. Помните: «Просящему у тебя дай, и от хотящего занять у тебя не отвращайся» (Матф.5:42)?
Когда же возникает необходимость привести пример доброго делания из истории нашей Церкви, ее многотомного агиографического наследия, то здесь сомнений нет – святитель Николай, Мир Ликийских чудотворец. Да и как может быть иначе, если к нему молитва всегда желательна, икона в доме обязательна, а любовь только в превосходной степени определяется?
Неудивительно, что неискушенный богословским образованием народ Троицу, как единство Христа, Пресвятой Богородицы и святителя Николая определял, да и в некоторых весях и по сей день так считает. Прочитать остальную часть записи »
25.06.2020 | Автор: admin
Рубрика: 
Троицкая суббота — день поминовения усопших, приходящийся на субботу перед Троицыным днём, главный весенне-летний поминальный день.
Почему же этот святитель столь почитаем и любим? Отчего в Софрино чаще других ликов святых именно Николая Чудотворца печатают?
