Збираємо речі: (не блискучі) светри,
плаття, шарфи, нитки для в’язання, пледи
тощо для плетіння маскувальних сіток для
ЗСУ. Потрібні кольори: хакі (оливковий,
темно – зелений), бежевий, коричневий,
сірий.

Можна залишати на іконній лавці.

Через семь дней после праздника Троицы (Пятидесятницы) начинается Петров или Апостольский пост, в память апостолов Петра и Павла.

Название Пятидесятницы праздник получил потому, что сошествие Святого Духа на апостолов совершилось в ветхозаветный праздник Пятидесятницы, установленный в память дарования еврейскому народу Закона при горе Синай; он праздновался в 50-й день после Пасхи и приходился на окончание жатвы и собирания плодов, первые начатки которых приносились в жертву в храме.

Готовясь вернуться к Своему Небесному Отцу, Господь Иисус Христос перед распятием посвящает Свою прощальную беседу с апостолами предстоящему сошествию Святого Духа. Господь объясняет ученикам, что Утешитель — Дух Святой — должен вскоре прийти к ним, чтобы завершить дело спасения людей. «Я умолю Отца, — говорит Господь апостолам, — и Он даст вам другого Утешителя, да пребудет с вами во веки, — Духа Истины… Он научит вас всему и напомнит вам все, что Я говорил вам… Он — Дух Истины … Дух Истины, Который от Отца исходит, будет свидетельствовать о Мне» (Ин. 14:16-17).

Этот день именуется Троицей потому что именно Сошествием Святого Духа на апостолов открылась совершительная деятельность третьего лица Пресвятой Троицы, и учение Иисуса Христа о Триедином Боге достигло совершенной ясности и полноты. Бог Отец творит мир, Бог Сын искупает людей от порабощения дьяволу, Бог Дух Святой освящает мир через основание Церкви и всемирную проповедь веры. Событие Сошествия Святого Духа на апостолов считается началом Христианской Церкви.

Излияние Духа Святого на учеников

Прочитать остальную часть записи »

На­зва­ние празд­ни­ка от­ра­жа­ет суть со­бы­тия — это Воз­не­се­ние на Не­бо Гос­по­да на­ше­го Ии­су­са Хри­ста, за­вер­ше­ние Его зем­но­го слу­же­ния. Это со­бы­тие празд­ну­ет­ся все­гда в 40-й день по­с­ле Па­с­хи, в чет­верг 6-й не­де­ли по Па­с­хе.

Чи­с­ло 40 — не слу­чай­ное, а не­су­щее конкретный смысл. Во всей Свя­щен­ной ис­то­рии это бы­ло вре­мя окон­ча­ния ве­ли­ких под­ви­гов. По за­ко­ну Мо­и­се­е­ву в 40-й день мла­ден­цы дол­ж­ны бы­ли при­но­сить­ся ро­ди­те­ля­ми в храм, к Гос­по­ду. И те­перь в со­ро­ко­вой день по­с­ле Вос­кре­се­ния, как бы по­с­ле но­во­го ро­ж­де­ния, Ии­сус Хри­стос дол­жен был вой­ти в не­бес­ный храм Сво­его От­ца как Спа­си­тель че­ло­ве­че­ст­ва.

По­бе­див смерть, это страш­ное по­с­лед­ст­вие гре­ха, и дав тем са­мым воз­мо­ж­ность вос­кре­с­нуть в сла­ве, Гос­подь воз­нёс в Сво­ём Ли­це че­ло­ве­че­с­кую при­ро­ду, вклю­чая те­ло че­ло­ве­ка. Тем са­мым Гос­подь от­крыл ка­ж­до­му че­ло­ве­ку воз­мо­ж­ность по все­об­щем Вос­кре­се­нии воз­не­стись в вы­с­шую оби­тель све­та к са­мо­му Пре­сто­лу Все­выш­не­го. О со­бы­тии Воз­не­се­ния рас­ска­зы­ва­ют нам еван­ге­ли­сты Марк и Лу­ка, осо­бен­но под­роб­но мо­ж­но про­честь об этом в кни­ге Де­я­ний Свя­тых Апо­сто­лов в 1 гла­ве.

Дав уче­ни­кам по­с­лед­ние на­ста­в­ле­ния, Гос­подь «вы­вел их вон из го­ро­да до Ви­фа­нии и, под­няв ру­ки, бла­го­сло­вил их. И ко­г­да бла­го­сло­в­лял их, стал от­да­лять­ся от них и воз­но­сить­ся на не­бо. Они по­кло­ни­лись Ему и воз­вра­ти­лись в Ие­ру­са­лим с ра­до­стью ве­ли­кой…»

Празд­ник Воз­не­се­ния — это празд­ник Не­ба, от­кры­тия че­ло­ве­ку Не­ба как но­во­го и ве­ч­но­го до­ма, Не­ба как под­лин­ной ро­ди­ны. Грех от­де­лил зе­м­лю от не­ба и нас сде­лал зем­ны­ми и од­ной зе­м­лёй жи­ву­щи­ми. Речь идет не о за­пла­нет­ном про­стран­с­т­ве и не о ко­с­мо­се. Речь идет о Не­бе, воз­вра­щён­ном нам Хри­стом, о не­бе, ко­то­рое мы по­те­ря­ли в зем­ных на­у­ках и иде­о­ло­ги­ях и ко­то­рое рас­крыл и вер­нул нам Хри­стос. Не­бо — это Цар­ст­во Бо­жие, это цар­ст­во ве­ч­ной жиз­ни, цар­ст­во ис­ти­ны, до­б­ра и кра­со­ты. Всё это рас­крыл, всё это да­рит нам Хри­стос.

Прочитать остальную часть записи »

Собор Української Православної Церкви (далі – Собор), який відбувся 

27 травня 2022 року в місті Києві, розглянув питання церковного життя, що виникли внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. За результатами роботи, Собор ухвалив таке:

1. Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» (Вих.20:13) і висловлює співчуття усім, хто постраждав у війні.
2. Собор звертається до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати переговорний процес та пошук сильного і розумного слова, яке б змогло зупинити кровопролиття.
3. Виражаємо незгоду з позицією Патріарха Московського і всієї Русі Кирила щодо війни в Україні.
4. Собор ухвалив відповідні доповнення і зміни до Статуту про управління Української Православної Церкви, що свідчать про повну самостійність і незалежність Української Православної Церкви.
5. Собор затверджує постанови Соборів єпископів Української Православної Церкви та рішення Священних Синодів Української Православної Церкви, засідання яких відбулись у період після останнього Собору Української Православної Церкви (8 липня 2011 року). Собор схвалює діяльність Управління справами та Синодальних установ Української Православної Церкви.
6. Собор мав міркування про відновлення мироваріння в Українській Православній Церкві.
7. На період воєнного стану, коли зв’язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні, Собор вважає доцільним надати єпархіальним архієреям право самостійно ухвалювати рішення щодо тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду або Предстоятеля Української Православної Церкви, з подальшим, при відновленні можливості, інформуванням священноначалля.
8. Останнім часом перед нашою Церквою особливо гостро постав новий пастирський виклик. За три місяці війни за кордон були вимушені виїхати більше ніж 6 мільйонів громадян України. Головним чином, це українці з південних, східних і центральних областей України. Значна частина з них є вірними Української Православної Церкви. Тому до Київської Митрополії Української Православної Церкви надходять звернення з різних країн з проханнями відкрити українські православні парафії. Очевидно, що багато наших співвітчизників повернеться на Батьківщину, але немало й залишиться на постійне проживання за кордоном. У зв’язку з цим, Собор висловлює глибоке переконання, що Українська Православна Церква не може залишати своїх вірних без духовної опіки, має перебувати поряд з ними в їхніх випробуваннях і організовувати церковні громади в діаспорі. Необхідним є і надалі розвивати місію за кордоном серед православних українців задля збереження ними своєї віри, культури, мови та православної ідентичності.
9. Усвідомлюючи особливу відповідальність перед Богом, Собор висловлює глибокий жаль у зв’язку з відсутністю єдності в українському Православ’ї. Існування розколу Собор сприймає як глибоку болючу рану на церковному тілі. Особливо прикро від того, що останні дії Константинопольського Патріарха в Україні, наслідком яких стало утворення «Православної Церкви України», лише поглибили непорозуміння та привели до фізичного протистояння. Але навіть у таких кризових обставинах Собор не втрачає сподівання на відновлення діалогу. Для того, щоб діалог відбувся, представникам ПЦУ необхідно:

• припинити силові захоплення храмів та примусові переводи парафій Української Православної Церкви.
• усвідомити, що їхній канонічний статус, як він зафіксований у «Статуті Православної Церкви України», є фактично неавтокефальним і значно поступається свободам і можливостям у реалізації церковної діяльності, які передбачені Статутом про управління Української Православної Церкви.
• вирішити питання канонічності ієрархії ПЦУ, адже для Української Православної Церкви, як і для більшості Помісних Православних Церков, є цілком очевидним, що для визнання канонічності ієрархії ПЦУ необхідне відновлення апостольської спадкоємності її єпископів.

Собор виражає глибоке переконання, що запорукою успіху діалогу має стати не тільки бажання до відновлення церковної єдності, але й щире прагнення вибудовувати своє життя на засадах християнської совісті та моральної чистоти.

10. Підбиваючи підсумки проведеної роботи, Собор підносить подячну молитву Господу Милосердному за можливість братнього спілкування і висловлює надію на припинення війни та примирення ворогуючих. За словами святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, нехай зі всіма нами, особливо братами і сестрами у Христі Воскреслому, будуть «благодать, милість і мир від Бога Отця і від Господа Іісуса Христа, Сина Отчого, в істині і любові» (2 Ін. 1:3).

Апостолом любви именует Церковь святого Иоанна, ибо он постоянно учил, что без любви человек не может приблизиться к Богу. Любовь является главной особенностью его духовного облика. Весь жизненный путь апостола — служение Любви.

Святой апостол и евангелист Иоанн Богослов, Иоа́нн Зеведе́ев(ивр. «Йоханан»), был братом святого Иакова, сыном Зеведея и Саломии. Родиной Иоанна Богослова была Вифсаида. Заведей обладал некоторым состоянием, имел работников, занимался рыболовным промыслом и был не малозначительным членом иудейского общества. Саломия была дочерью от первого брака святого Иосифа Обручника, она также упоминается в числе жен, служивших Господу своим имуществом. Таким образом, Иоанн приходился Господу Иисусу Христу племянником.

Прочитать остальную часть записи »

Преполовение Пятидесятницы – означает половину срока, т.е. середину по времени между двумя величайшими праздниками — Пасхой и Троицей, иначе называемой Пятидесятницей, отмечаемой на 50-й день после Пасхи, и как бы связывает их воедино. Отмечается в среду 4-ой седмицы после Пасхи (за 25 дней до Троицы).

Святые жены-мироносицы

Чудо обыкновенной любви

Третье воскресенье пасхального цикла названо в честь святых жен-мироносиц.

Этот праздник посвящен обычным женщинам — Христовым ученицам, неотступно следовавшим за своим Учителем и не оставившим Его даже в те минуты, когда большинство апостолов попросту разбежались. И событие, воспоминаемое в этот день, тоже, на первый взгляд, самое обыденное — не успев совершить погребальный обряд над умершим Спасителем из-за приближавшейся субботы, женщины на третьи сутки после Его крестной смерти поспешили к гробу. С собою они несли миро — дорогое пахучее масло — и шли к могиле помазать тело Иисуса.

Верили ли они в то, что снова увидят Господа живым? Вряд ли. Как и для остальных учеников, арест, распятие и смерть Иисуса были для них своеобразным финалом — с казнью Христа эти хрупкие женщины утратили значительный смысл дальнейшего существования. Конечно, они продолжали жить ради своих семей, но жить так, как раньше, полноценно, каждый день общаясь с Учителем, уже было невозможно. И все же любовь — безусловная и безграничная — подняла мироносиц среди ночи и заставила бежать к месту погребения Христа. Сердце словно говорило им: «Спешите, и вы увидите то, что радикально изменит вашу жизнь, сделает ее более осмысленной и глубокой, чем ранее — в минуты наибольшей радости».

Прочитать остальную часть записи »

Вітаємо о. Юрія з днем народження! Нехай Господь допомагає нести ввірене служіння, подає міцного здоров’я, душевного миру, укріпляє у всіх добрих справах. Многая літа і всіх благ!