Архив рубрики «Статті»

Запись беседы с Георгием Капсанисом, проигуменом монастыря Григориат

Всеблагой Бог сотворил человека из любви к нему и по собственной воле, дабы человек приобщился к Его Жизни. Бог наделил человека редкими дарами: разумом, свободной волей и силой любить, что составляет образ Божий в человеке. Господь даровал ему все это для того, чтобы человек смог общаться с Богом, любить Его, беседовать с Ним и предаваться Ему. Согласно первой главе книги Бытия, человек жил в раю счастливо, окруженный любовью Небесного Отца, каждый день посещавшего его. Человек беседовал с Богом и радовался рядом с Ним. В раю Всеблагой Бог поставил человека царем, дабы он пользовался всеми дарованными ему благами и, должным образом распоряжаясь ими, приносил их Богу с благодарностью. А благодарно приносить Богу посланные Им дары – значит быть иереем.
Прочитать остальную часть записи »

Церковь – врачебница, и в нее приходят люди, одержимые самыми различными недугами разной степени тяжести, разного свойства. Приходят для того, чтобы рассказать о своей беде и обрести исцеление. Этот образ встречается у многих святых отцов и он удивительно точен. Уверен: с этим согласится каждый священник, потому что именно он, священник, становится тем человеком, к которому обращаются «болящие», которому они жалуются на свое нездоровье, которого просят о помощи. И именно он должен, основываясь на своем опыте и знании человеческой души, указывать страждущему путь к излечению.
Прочитать остальную часть записи »

– Пап, а что такое вера? – спросит меня (непременно когда-нибудь спросит!) один из моих подрастающих сыновей. А в моей голове зазвучит готовое, заученное с семинарской скамьи определение из Священного Писания: «Вера же есть осуществление ожидаемого и уверенность в невидимом» (Евр. 11:1). Но я приберегу его на потом, а пока извлеку пред взор любознательного мальчишки старый добрый компас.

Компас – вот наглядная иллюстрация веры

Компас – вот наглядная иллюстрация веры. Не видит компас далекого северного полюса, но уверенно указывает на него. А еще он способствует осуществлению ожидаемого, т.е. под его руководством (не забудем, конечно же, про карту) можно добраться и до севера и вообще куда угодно. Прочитать остальную часть записи »

27 червня ми святкуємо знайдення нетлінних мощей нашого видатного архіпастиря, священномученика Володимира (Богоявленського), вбитого біля стін Лаври у 1918 році.

Свідки переказували, що перед своєю смертю святитель поблагословив своїх убивць та промовив: «Господь нехай вас простить».

• Профессор Никодимов. Убийство митрополита Владимира
• Дмитро Вєдєнєєв. Хто і за що розстріляв митрополита Володимира (Богоявленського)
  

Тіло святителя було таємно поховане в Хрестовоздвиженському храмі Лаври, де перебувало під спудом до 1992 року – точніше – до часу появи на Київській митрополичій кафедрі Незалежної України нового Предстоятеля – Блаженнішого Митрополита Володимира. Це був лише перший тиждень перебування нового владики в Києві, і напевно невипадково Господь благословив, щоб віднайдення мощей священномученика Володимира Богоявленського стало одним із перших звершень його спадкоємця і тезки, митрополита Володимира (Сабодана).

• Сергей Герук. Первомученик XX века
• Надежда Ефременко. Отцовский крест

У ніч з 26 на 27 червня 1992 року тіло Київського митрополита було підняте на поверхню та перевдягнене в архієрейські шати. Одним із архієреїв, які звершували віднайдення мощей, був нинішній Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Онуфрій.

• Владислав Головин. Воспоминания участников обретения мощей священномученика Владимира

За згадками очевидців тих подій, у нічний час, коли відбувалось віднайдення і мощі святого знаходились у Хрестовоздвиженському храмі, кілька людей одночасно бачили над церквою дивну темно-червону хмару. Вже пізніше згадали, що подібне видіння супроводжувало також знайдення у 1091 році мощей преподобного Феодосія Печерського.

Згодом чесні мощі священномученика Володимира було покладено в Благовіщенському храмі на Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври, і відтоді наша Церква та народ Божий отримали молитвеника, який пролив за Христа власну кров, освятивши нею Українську Землю.

http://orthodoxy.org.ua

ЗВЕРНЕННЯ

СВЯЩЕННОГО СИНОДУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

ДО НАРОДУ УКРАЇНИ З НАГОДИ СВЯТКУВАННЯ 1000-РІЧЧЯ ПРЕСТАВЛЕННЯ СВЯТОГО РІВНОАПОСТОЛЬНОГО

ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА

2015 рік відзначений 1000-річним ювілеєм з дня преставлення святого рівноапостольного великого князя Володимира. З цієї нагоди як на церковному, та і на державному рівні в Україні відбудуться урочистості, покликані засвідчити значущість спадщини цього святого Правителя для нас — його нащадків, котрим судилося жити в буремному ХХІ столітті.

У 988 році князь Володимир зробив доленосний вибір на користь східного християнства. Він сам прийняв віру Христову та ініціював хрещення своїх співвітчизників. Хрещення не лише докорінно змінило світогляд князя Володимира та його особисте життя, але й визначальним чином вплинуло на життя усього давньоруського суспільства. Саме за часів князювання святого Володимира народилася самобутня вітчизняна православна християнська культура, яка протягом століть визначала історичний шлях українського народу.

Прийняття християнства зміцнило давньоруську Державу. Незважаючи на княжі чвари та постійну політичну боротьбу, Русь відтепер усвідомлювала себе єдиним цілим. Православна Церква завжди була важливим фактором єдності українського народу. І навіть коли наш народ внаслідок війн та політичних негараздів був поділений державними кордонами, коли наші предки змушені були жити у складі різних держав, саме приналежність до Єдиної Православної Церкви допомагала їм зберегти власну ідентичність, не розчинитися в інших народах, не втратити власної культури.

Сьогодні, через 1000 років від дня блаженної кончини святого князя Володимира, наш народ проходить важкі випробування. У Донецькій та Луганській областях триває силове протистояння. Гинуть та зазнають важких поранень тисячі не лише військовослужбовців, але й мирних мешканців. Полум’я війни, розпалене на Сході Україна, загрожує перекинутися не тільки на інші регіони України, але і на весь Європейський континент. Людство опинилося на межі глобального збройного конфлікту, який може мати жахливі наслідки для всієї цивілізації. Ми маємо зупинитися перед цією небезпечною межею та шукати шляхи до порозуміння. Навіть найглибші протиріччя слід вирішувати шляхом діалогу, за столом перемовин, а не у збройному протистоянні, заручниками якого стає мирне населення.

Рішуче наголошуємо, що Українська Православна Церква виступає за державну незалежність і територіальну цілісність України. Наша Церква об’єднує усю Україну. Вона є Церквою українського народу. Її вірні живуть на Заході та Сході, на Півдні та на Півночі України. До її складу входять люди різних національностей та різних політичних переконань. Але усі ми єдині у Христі. Саме такою єдиною у різноманітті має бути і наша Батьківщина — Україна.

Так само рішуче ми відкидаємо всі наклепи на Українську Православну Церкву та її єпископат, котрі останнім часом лунають у деяких вітчизняних засобах масової інформації. Від часів святого князя Володимира і до нині наша Церква завжди поділяла зі своїм народом його радість і страждання. Всі спроби голослівно звинуватити Українську Православну Церкву в непатріотизмі є проявом популізму. Замість того, щоб у цей складний час усім нам об’єднатися заради досягнення спільної мети — добробуту і стабільності Держави, нас намагаються розсварити зсередини, тим самим порушуючи мир і спокій в Україні.

Щоденно в усіх храмах Української Православної Церкви підноситься молитва за мир в Україні. Проповідь єпископів та духовенства нашої Церкви сьогодні спрямована на зменшення рівня агресії в українському суспільстві. Лише подолавши в собі ненависть та нетерпимість, ми можемо йти до встановлення миру в Україні.

Нашим святим обов’язком є надання допомоги вимушеним переселенцям, військовослужбовцям, родинам загиблих та мирним громадянам, які перебувають в зоні бойових дій. Єпархії Української Православної Церкви постійно спрямовують гуманітарну допомогу до Донецької та Луганської областей. Зокрема, від початку року мирне населення Донбасу через церковні центри допомоги отримало майже 2,5 тисячі тон гуманітарних вантажів, які складалися з продуктів харчування, медикаментів, одягу, засобів гігієни, дитячого харчування. Завдяки церковним благодійним ініціативам за зимово-весняний період було зібрано понад 5 мільйонів грн. Ці кошти пішли на допомогу мирним громадянам, вимушеним переселенцям та українським воїнам.

Почаївською Лаврою та Житомирською єпархією для української армії було передано два автомобілі, призначені для порятунку поранених. Православними вірянами Запоріжжя був відремонтований військовий госпіталь, а також закуплене медичне устаткування для нього. Важлива місія Церкви полягає в порятунку мирних громадян, вивезенню їх із зони бойових дій. Священики єпархій Донбасу, ризикуючи життям, щодня духовно опікуються тими, хто немає можливості виїхати з епіцентру війни. Багато з храмів стали справжніми притулками та благодійними їдальнями для бідних. Попри ризики, священики докладають зусиль для звільнення українських військовополонених. Окрім матеріальної допомоги Церква здійснює духовну опіку над українськими військовослужбовцями. На сьогодні вже створено 10 центрів духовної підтримки та реабілітації учасників бойових дій. В різних областях нашої Батьківщини священики Української Православної Церкви відспівують загиблих, котрі ціною життя боронили цілісність Української держави. Церква також не полишає і вдів та сиріт, які втратили своїх рідних на війні. Окремими єпархіями здійснюється матеріальна підтримка родин, які втратили свого годувальника.

В складний час для українського народу закликаємо усіх вірних Української Православної Церкви дієво наслідувати приклад благодійності, який надав нам святий князь Володимир.

Кровоточивою раною на тілі України стало й трагічне церковне розділення. Значна частина наших співвітчизників, які сповідують православну віру, вже третє десятиліття перебуває поза спілкуванням зі Світовим Православ’ям. Останнім часом релігійні громади нашої Церкви неодноразово зазнавали і зазнають спроби захоплення храмів на користь так званого «Київського патріархату». На даний момент захоплено 23 храми Української Православної Церкви. Внаслідок цього парафіяни Української Православної Церкви позбавляються можливості відвідувати власні храми та безперешкодно звершувати в них богослужіння. Особливу стурбованість викликає той факт, що нерідко протиправні дії по відношенню до релігійних громад нашої Церкви відбуваються за мовчазної згоди місцевої влади, або навіть її сприяння. Усе це суттєво ускладнює перспективу подолання церковного розколу.

В цих обставинах всім вірним чадам Української Православної Церкви належить не піддаватися на провокації, утримуватися від проявів агресії та ставитися зі щирою християнською любов’ю до усіх, хто не поділяє нашого прагнення бути в благодатній єдності з усіма Православними Церквами світу. Ми маємо зберегти міжконфесійний мир у нашій Батьківщині, який є одним з важливих чинників соціальної стабільності Держави.

Вкотре засвідчуємо готовність нашої Церкви до відвертого та конструктивного діалогу із представниками невизнаних церковних угрупувань в Україні. Діалог має відбуватися на основі канонічного права та без втручання в цей процес позацерковних чинників. Подолання розколів — це внутрішня церковна справа. Ми розуміємо бажання державної влади щодо церковної єдності, однак ми проти втручання держави у внутрішнє церковне життя.

У цей ювілейний рік закликаємо усіх вірних Української Православної Церкви та увесь боголюбивий український народ до підсиленої молитви за нашу багатостраждальну Батьківщину. Будемо щиро просити Милосердного Бога, аби Він подав нам довгоочікуваний мир. Будемо просити і святого князя Володимира піднести молитви за свій народ. Цими молитвами в рік ювілею святого Володимира нехай здійсниться мрія мільйонів наших співвітчизників про настання тихого і мирного життя у всілякому благочесті і чистоті на Українській землі.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа нехай перебуває з усіма нами!

Від імені членів Священного Синоду Української Православної Церкви,

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

«Душевный человек не принимает того, что от Духа Божия, потому что он почитает это безумием; и не может разуметь, потому что о сем надобно судить духовно. Но духовный судит о всём, а о нём судить никто не может» (1 Кор. 2:14—15).

Как это так? Почему «душевный человек не принимает того, что от Духа Божия», мало того: как он может почитать это «безумием»? И что значит «судить духовно»?

На языке светском «человеком душевным» обычно называют того человека, у которого проявляются лучшие качества души — человека доброго, сердечного. Почему же такой человек может не принимать того, что «от Духа Божия» и даже почитать это «безумием»? Не учили ли нас ещё с детства, что человек состоит из души и тела и что, хотя тело создано из земли, но зато душа — это высшее начало в человеке, она Божественного происхождения и стремится к Богу? Как же эта душа может быть чуждой Божию и не принимать то, что от Духа Божия происходит? Но вот и апостол Иуда, брат Господень, в своем соборном послании, говоря о том, что «в последния времена появятся ругатели, поступающие по своим нечестивым похотям, которые отделят себя от единства веры», как бы в пояснение потом прибавляет: «это люди душевные, не имеющие духа» (Иуд. 19).

Что это за люди душевные? И почему Слово Божие относится к ним неодобрительно? Прочитать остальную часть записи »

архіпастирям, пастирям, чесному чернецтву та всім вірним чадам
Української Православної Церкви

Возлюблені у Господі архіпастирі, всечесні пастирі, чесне у Христі чернецтво, боголюбиві миряни — брати й сестри!

У день, коли Вселенська Православна Церква згадує про дарування їй Святого Духа, я звертаюся до всіх християн із закликом подякувати Небесному Богу Отцю за те, що Він обрав нас бути наслідниками Царства Небесного через прийняття Його благодаті. Промисел Божий є у тому, щоб дари Святого Духа кожна людина отримувала через Святу Церкву, яку заснував Бог майже дві тисячі років назад у день Святої П’ятидесятниці. Членами цієї Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви всі ми є через святе Хрещення. За словами церковних пісноспівів, Всевишній Бог «єгда же огнєнния язикі раздаяше, в соєдінєніє вся прізва». Він благодаттю дивовижно об’єднує самих різних людей, народжених від води і Духа, творячи з них свою Церкву. За образним висловом святого Апостола Павла ця Церква є тілом, у якому кожен християнин важливий, а Глава цього тіла – Христос (див. 1 Кор. 12, 12). В Церковному тілі всі християни Святим Духом перебувають у єдності поміж собою та з Христом. Свідченням цієї єдності є любов до Бога та до ближнього, адже Сам Господь подав нам цей знак, навчаючи: «По тому дізнаються, що ви мої учні, якщо матимете любов поміж собою» (Ін. 13, 35).

На жаль сьогодні ми мало чуємо про любов. Війна, сварки, образи та примноження беззаконня – це те, з чого складається наше сьогодення. У цьому є певний апокаліптичний знак. Адже Господь вказав лише єдину прикмету наближення Судного Дня: «З причини примноження беззаконня, у багатьох охолоне любов» (Мф. 24,12).

У часи цих важких випробувань, які посилає нам Бог, я прошу всіх вірних чад Української Православної Церкви берегти любов до Бога та любов поміж собою. В домашніх молитвах та у храмі, просіть Бога допомоги в усіх життєвих обставинах уникати любих проявів розбрату. Любий конфлікт свідчить про те, що любов холоне. Любий конфлікт не лише розділяє людей на ворогуючі табори, але й відділяє їх від Бога, бо там, де ворожнеча, там немає Христа. Адже наш Бог є Богом любові (2 Кор. 13, 11).

Свято П’ятидесятниці дає кожному з нас надію на мир і припинення війни. В цей день ми колінопреклонно молимо Господа послати на українську землю та на її народ благодать Святого Духа, плодами якого є любов, радість та мир (див. Гал. 5, 22). Якщо наша молитва буде щирою, то Дух Святий неодмінно вилікує всі розділення і розколи, котрі ранять українське суспільство, ранять і тіло Церкви Христової.

Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога і Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма нами.

+ Онуфрій
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель УкраїнськоїПравославної Церкви

Київ
День Святої Трійці. П’ятидесятниця
2015 р.

Троица (Пятидесятница) (греч. Pentekoste), величайший христианский праздник, празднуемый в 50-й день Пасхи в память сошествия Святого Духа на апостолов и посвященный прославлению Святой Троицы. В Православной Церкви великий двунадесятый праздник. Прочитать остальную часть записи »

У неділю 7-му після Великодня, останню неділю перед Святом Трійці, ми святкуємо пам’ять отців Першого Вселенського Собору, який відбувся у 325 році в місті Нікея та розпочався 19 червня — тоді це були саме дні Святої П’ятидесятниці.

На ньому було остаточно стверджено, що Іісус Христос – Єдиносущний Богу Отцю, і що Він – воістину Син Божий та досконала Людина. Цього дня звершується пам’ять 318 отців, які за допомогою Духа Святого подолали одне з найважчих та найболючіших розділень Церкви – Аріанство.

Навіщо було скликано Перший Вселенський Собор?

Початок IV століття ознаменувався припиненням масового знищення християн на теренах Римської імперії та дозволом імператора Костянтина легально сповідувати віру в Христа. Але на зміну зовнішньому ворогу прийшов ворог внутрішній – єресі і розколи, які породжувалися різноманітними тлумаченнями Євангельської правди.

У той час в Олександрії мешкав пресвітер Арій – людина надзвичайно честолюбна й горда, з великим даром переконання. Він відкидав Божественне достоїнство Христа та Його рівність Богу Отцю, навчаючи, що Спаситель не є Єдиносущний Отцю, але створений Ним у часі – що прямим чином заперечувало Євангельському одкровенню.

Чимало мирян, священнослужителів та навіть єпископів підпало під принаду помилкової системи Арія, і в Церкві розпочалася справжня війна, навіть з пролиттям крові і переслідуваннями. Імператор Костянтин був засмучений: «Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів християн, але набагато більш прикрою для мене від усілякої війни, від будь-якої кровопролитної битви, і незрівнянно згубнішою є внутрішня міжусобна війна в Церкві Божій!» — такі слова правителя почули делегати Вселенського Собору, скликаного під його патронатом.  Саме від нього отці Собору отримали пропозицію внести в Символ Віри, який ми співаємо в храмах по сьогодні, термін «Єдиносущний», що й було прийнято.

Чому ми згадуємо отців Собору саме зараз?

Афанасій Олександрійський, Миколай Мірлікійський, Спиридон Триміфунтський – ось лише декілька імен делегатів Першого Вселенського Собору, який остаточно ствердив апостольське вчення про Божественне достоїнство Другого Лиця Пресвятої Трійці – Господа Іісуса Христа.

Перший Вселенський Собор зміцнив у християнській свідомості Тринітарне Розуміння Божества, розвинувши вчення про Єдиносущну та Нероздільну Трійцю. Тому і згадуємо його саме напередодні за тиждень до того, як будемо урочисто святкувати П’ятидесятницю, прославляючи Отця, і Сина і Святого Духа.

Звідки отримуємо підтвердження Божества Спасителя?

У день пам’яті отців Першого Вселенського Собору в храмах читається Євангеліє від Іоанна. Ми черговий раз отримуємо підтвердження істини Божества Спасителя, вслухаючись в слова, сказані Ним самим під час останньої бесіди з учнями перед Своїми Хресними Стражданнями і наступним Воскресінням.

Дивовижно, що Арій не вслухався свого часу в ці слова, відомі, як першосвященицька молитва Спасителя – адже з вуст самого Христа він почув би про те, що Син Божий існує поза часом і простором. Ці слова Христові настільки важливі, що міцно увійшли в Православну Літургіку. Отже, зібравши апостолів навколо Себе, Господь промовив:

«Отче, прийшла година: прослав Сина Твого, щоб і Син прославив Тебе; бо Ти дав Йому владу над всякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, Він дав життя вічне. Це ж життя вічне, щоб пізнали Тебе Єдиного Істинного Бога, та посланого Тобою Іісуса Христа. Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. І нині, прослав Ти Мене Отче, у Тебе Самого тією славою, яку Я мав у Тебе ще тоді, коли не було світу.

Я відкрив Ім’я Твоє людям, котрих Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх мені, і вони зберегли слово Твоє….Я благаю за них; Я не благаю за світ, але за тих, кого Ти дав Мені, бо вони – Твої… Я вже не в світі, а вони в світі, і Я йду до Тебе.  \ Отче Святий, збережи їх в ім’я Твоє, котрих Ти дав Мені, щоб вони були одне, як і Ми…Нині ж до Тебе йду, а це говорю в світі, щоб вони мали в собі радість Мою досконалу…»

Про що варто згадати цього дня?

На наше щастя, сьогодні ми маємо повноту священного писання Нового Завіту, і повноту догматичного віровчення Церкви про Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. Наслідуючи важкий досвід подолання спотворень Євангельської Правди, рясно политої мученицькою кров’ю подвижників, намагаймося вмістити в серце Православне віросповідання, і тоді наша духовна радість буде по-справжньому досконала!