Архив рубрики «Статті»

lavra.ua

«Діва днесь стоїть у Церкві, і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу: ангели з архієреями вклоняються, апостоли ж із пророками радіють: нас бо заради молить Богородиця Предвічного Бога» — це чудесне явлення Матері Божої відбулося в середині Х століття в Константинополі, у Влахернській церкві, де зберігалася риза Богоматері, Її головний покрив (мафорій) і частина пояса, перенесені з Палестини в V столітті. У недільний день, 1 жовтня, під час всенічного бдіння, коли храм був переповнений молільниками, святий Андрій, Христа ради юродивий (пам’ять 2 жовтня), о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачив, як Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом, йде в повітрі, оточена Ангелами та сонмом святих. Святий Хреститель Господній Іоанн і святий апостол Іоанн Богослов супроводжували Царицю Небесну. Приклонивши коліна, Пресвята Діва почала зі сльозами молитися за християн і тривалий час перебувала в молитві, потім, підійшовши до Престолу, продовжувала Свою молитву, після закінчення якої Вона зняла зі Своєї голови покривало і розпростерла його над людьми, які молилися в храмі, захищаючи їх від ворогів видимих і невидимих.

Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії — повна назва свята, що Православна Церква відзначає 21 вересня за новим стилем (8 вересня за старим стилем). Це одне з двунадесятих православних свят.

Двунадесяті свята догматично тісно пов’язані з подіями земного життя Господа Іісуса Христа і Богородиці і діляться на Господські (присвячені Господу Іісусу Христу) і Богородичні (присвячені Божій Матері). Різдво Богородиці — Богородичне свято.

Подія, яку ми святкуємо в цей день, не описана в Новому Завіті. Відомості про нього дійшли до нас з Церковного Передання, одного з джерел нашого віровчення, разом зі Священним Писанням.

Про Різдво Діви Марії розповідає Протоєвангеліє Іакова, яке було написано у II столітті. А відзначати свято як окремий святковий день стали в другій половині V століття. Про це ми, наприклад, читаємо у Константинопольського патріарха Прокла (439-446 роки) і в требнику (богослужбовій книзі) Папи Геласія (492-426 роки).

Коли святкується Різдво Богородиці

свт. Інокентій Херсонський

«Прийдіть нині кращою змінимося зміною, себе на ранок добре приготуємо на гору піднятися Божу святу…» (стихира передсвята Преображення Господнього).

Але таке сходження і таке бачення, за самою суттю своєю, вимагають духу чистого і піднесеного, думки легкої і ширяючої, серця, вільного від земних уз. Чий дух пригнічений плоттю, хто в полоні пристрастей, затьмарений хтивістю, вкритий прахом суєт, той часто не бачить і того, що перебуває перед очима тілесними, забуває все навколишнє, навіть самого себе. Чи такій людині підноситися духом на Фаворі? Чи такій бачити Мойсея та Іллю? Чи чути голос Отця, який свідчить про Сина?

Фавор місце святе, святіше купини Мойсеєвої і Синаю; щоб зійти на нього, треба роззути чоботи від ніг (див. Вих. 3:5), залишити біля підошви його все, не кажу гріховне, навіть земне; тут місце одній вірі Петра, одній любові Іоанна, одній надії і терпінню Іакова. Де шукати таких чеснот? Церква знає це, відає нечистоту і тяжкість нашу, бачить крайню нездатність багатьох перенестися чистою думкою на Фавор і бути в дусі самими свідками Божественної слави Господа, що тут преображається, тому й радить з такою ретельністю всім «підготувати себе добре на ранок» до цього подвигу і «змінитися кращою зміною».

1 серпня за ст.ст., коли відзначається свято Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього, свята Всемилостивому Спасу і Пресвятій Богородиці та пам’ять семи мучеників Маккавеїв, у Православній Церкві починається Успенський піст.

У грецькому часослові 1838 року так пояснюється походження першого свята: «Унаслідок хвороб, які вельми часто бували в серпні, з давніх-давен утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги й вулиці для освячення місць і для відвернення хвороб. Напередодні (31 липня), виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (на честь Святої Софії – Премудрості Божої). З цього дня і далі до Успіння Пресвятої Богородиці, творячи літії по всьому місту, пропонували його потім народу для поклоніння. Це і є винесення Чесного Хреста».

Князь Володимир був сином Святослава від древлянської князівни Малуші. Народився він приблизно в 960 році. Виховував Володимира брат його матері язичник Добриня. В 972 році князь Володимир почав правити Новгородом. В 980 р. у розпал війни між братами Володимир пішов на Київ, в якому княжив його старший брат Ярополк. Перемігши брата, Володимир розпочав керувати в Києві. Він завоював Галичину, упокорив в’ятичів, воював з печенігами, поширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до ріки Буг на півдні. У нього було п’ять дружин і багато наложниць. На Київських горах він встановив бовванів, яким почали приносити людські жертви. Тоді загинули за Іісуса Христа варяги Феодор та Іоан. Обставини їх смерті вчинили на Володимира сильне враження, і він почав сумніватися в правдивості язичницької віри.

1 липня розпочався Петрів піст на честь святих апостолів Петра та Павла.

піст встановлений на згадку про те, як апостоли постилися перед євангельською проповіддю усьому світу. Цей піст ще називають Петропавлівським або Апостольським.

Петрів піст починається завжди в понеділок через тиждень після свята Трійці і закінчується у день свята першоверховних апостолів Петра та Павла 12 липня.

Апостольський піст не суворий. В усі дні посту, крім середи та п’ятниці, віруючі можуть їсти рибу. М’ясо, яйця та молочні продукти виключаються.

Про Петровий піст відомо з перших століть християнства. Про нього йдеться в «Апостольському переказі» святого Павла, коли християни не пов’язували цей піст з ім’ям Петра та Павла. Він існував для тих, хто з якоїсь причини не зміг постити у Великий піст перед Великоднем.

Його сенс — у боротьбі з пристрастями та у звершенні справ милосердя.

притча

Один парафіянин перестав ходити до церкви. Раніше він завжди у вихідні дні робив це. Йшов час, і одного разу священик вирішив його відвідати. Він вирушив до нього додому. Двері були відчинені, і батюшка зайшов усередину. Колишній парафіянин сидів у повній самоті перед каміном. Коли він побачив священика, кивнув йому головою на знак привітання і жестом запропонував присісти. Влаштувавшись зручніше, священик так само став дивитися на полум’я, що красиво грало в каміні. Чоловіки мовчали. За кілька хвилин батюшка раптом піднявся, взяв камінні щипці, підхопив ними палаюче поліно і відклав убік, подалі від загального полум’я. Потім він знову сів. Мовчання тривало.

Вийнята головешка тим часом уже перестала палахкотіти, а тільки злегка жевріла і ще за деякий час зовсім охолола і почорніла. Священик знову встав, узяв щипці й поклав згасле поліно назад у вогнище. За мить воно вже палала, як її сусіди. Відклавши щипці, священик мовчки попрямував до виходу і коли він уже був у дверях, почув слова: «Дякую за візит і за проповідь біля каміна. Цієї неділі я обов’язково прийду».

У третю Неділю після Пасхи Свята Православна Церква прославляє Жінок Мироносиць, які першими дізналися про Воскресіння Господа нашого Іісуса Христа, і від яких ця звістка рознеслася по всьому світові. І тому цей день став особливим святом для всіх православних жінок.

…Дві тисячі років тому рано вранці якісь жінки долали скорботний шлях до Гробу, в якому покоїлося тіло їхнього Учителя. Їх турбувало, як вони потраплять в печеру, хто допоможе прибрати камінь, що закриває вхід в неї, адже з собою вони несли миро, яким хотіли натерти тіло Покійного. І ось жінки, що несуть миро — ароматне масло для священного помазання покійника, дізнаються неймовірне для земної людини. Камінь відвалений від входу, і Ангел сповіщає про те, що мало статися згідно з пророцтвами: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були» (Мк. 16:6).

Вхід Господній до Єрусалиму: зміст і символіка свята

Після Лазаревої суботи, в останню неділю перед святом Христового Воскресіння, Православна Церква урочисто святкує Вхід Господній до Єрусалиму. Велелюдний Вхід Спасителя в Єрусалим був вступом Його на шлях Хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мф 21:1-11; Мк 11:1-11; Лк 19:29-44; Іоанна 12:12-19).

Ми називаємо цей день також Неділею Ваій, або в нашій традиції — Вербною Неділею. Вайї, в перекладі з грецької, – це листя пальми. Чому ж тоді ця Неділя – Вербна?

У давнину на Сході був звичай: зустрічати царя-перможця пальмовими гілками. Саме так зустрів Єрусалим Христа, почувши звістку про Його дива та про чудесне воскресіння Лазаря чотириденного. В Україні замість пальм віряни, вшановуючи Вхід Господній в місто Його страждань, тримають у руках гілки верби – дерева, що в нас починає розпускатися раніше за інші. Таким чином, збулося стародавнє пророцтво про те, що майбутній Месія як цар в’їде в Святий Град на молодому віслюкові, який, на відміну від бойового коня, є символом миру, покірливості і смирення.

…За шість днів до Пасхи прийшов Ісус у Віфанію, де жив Лазар, друг Спасителя. Великдень того рік припав на вечір п’ятниці; отже, прихід Господа до Віфанії за шість днів до п’ятниці випадає на суботу попереднього тижня. Там (тобто у Віфанії) на Нього чекала вечеря.