Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського. Що це за канон? Про що він і ким був написаний? Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал, підготовлений редакцією сайту «Фома в Україні».

Подія

Читання Великого канону відбувається по частинах в перші чотири дні Великого посту на вечірньому богослужінні, яке називається великим повечір’я, і ​​триває близько двох годин. За традицією, що склалася віруючі намагаються мати при собі текст цього канону, і краще за все – з паралельним перекладом на сучасну мову.

Читання відбувається при свічках.

Канон також прочитується повністю на утрені четверга (тобто напередодні, в середу ввечері) п’ятого тижня посту, присвяченій преподобній Марії Єгипетській. Разом з ним на цьому богослужінні читається житіє преподобної Марії Єгипетської. Ця тривала вечірня служба в народі отримала назву «Маріїно стояння».

Авторство

Автором канону є критський архієпископ VIII століття святитель Андрій. Появу канону пов’язують з каяттям архієпископа Андрія в єресі монофелітства*. Канон був доповнений великим сучасником святителя Андрія преподобним Іоанном Дамаскін.

Час виникнення

Великий канон отримав загальноцерковне вживання в кінці IX століття.

Склад канону

Канон складається з 250 тропарів (строф), які згадують події Священної історії від гріхопадіння Адама і до земного життя Христа. Кожен тропар супроводжується приспівом: «Помилуй мя, Боже, помилуй мя».

Покаянна автобіографія — так часто називають Великий канон. Святитель Андрій склав його для самого себе. З глибоким жалем про свої гріхи архієпископ Андрій у своєму поетичному оповіданні розглядає Священну історію як життєпис своєї власної душі.

Біблійна історія повторюється з року в рік в колі богослужінь, і кожна людина, яка відвідує церкву, переживає давно минулі події так, як якщо б вони відбувалися тут і зараз.

Найбільш відомий спів канону – кондак, складений преподобним Романом Сладкоспівцем: «Душе моя, душе моя, восстани, что спиши? Конец приближается, и имаши смутитися. Воспряни убо, да пощадит тя Христос Бог, везде сый и вся исполняй».

Покаянний канон увійшов в загальноцерковне богослужіння після землетрусу. Рукопис канону зберігався в монастирі святого Потапа в Константинополі. У 790 році столиця імперії пережила руйнівний землетрус. Черниці монастиря св. Потапа рятувалися на міській площі, подалі від падаючих будівель. З собою вони взяли рукопис канону і читали його, молячись про приборкання стихії. Після цього канон стали читати спочатку в дні лих, а потім і в дні Великого посту, супроводивши його уклінним читанням молитви преподобного Єфрема Сирина.

«Я — найстрашніший грішник, винний найбільше від людей» — головна тема Великого покаянного канону. Це твердження на корені виключає засудження інших людей.

До семи років Андрій не міг вимовити ані слова, поки дивним способом ніяк не був позбавлений від німоти під час богослужіння.

Протягом 20 років Андрій опікав притулок для людей похилого віку та сиріт, будучи архідияконом храму святої Софії в Константинополі. У Константинополь він потрапив у якості представника монастиря Гроба Господня в Єрусалимі на VI Вселенському соборі, як один з найосвіченіших ченців цієї обителі.

Андрій був висвячений на єпископа острова Крит. Тим часом в Константинополі стався переворот, в результаті якого імператором став єретик Філіппік. На Соборі 712 року влада силою змусила патріарха і єпископів відмовитися від рішень VI Вселенського собору. У числі підписантів рішення цього лжесобору був і єпископ Андрій, який згодом гірко журявся про свою поступливість.

Церковний календар з’єднав читання канону Андрія Критського з днем ​​пам’яті преподобної Марії Єгипетської, тому цих святих часто зображують на одній іконі. Церква постановила читати життєпис Марії і канон в один день — так, щоб заклик архієпископа до покаяння був проілюстрований наочним прикладом. Пройшовши шлях від розпусної жінки до святої, Марія стала то., хто яскравим чином розкаялася і виправила життя своє християнської душі.

* Монофелітство — вчення про єдіноволіє Христа. – ред.

Усіх вас вітаю з початком Великого посту — дуже важливого періоду в нашому духовному житті.

З особливим піднесенням ми вступаємо в дні Святої Чотиридесятниці, котрі мають стати для нас часом духовного оновлення та ствердження в усіх християнських чеснотах, але найголовніше — в любові до Бога і ближнього.

Під час Святого посту необхідно не тільки обмежити себе у вживанні їжі, але й підсилити молитву, принести щире покаяння у своїх гріхах та рішуче стати на шлях утримання тілесних почуттів. Важливо у ці благодатні дні примиритися з ближніми та приділити належну увагу справам милосердя. Особливі постові богослужіння покликані допомогти усвідомити нашу недосконалість, зміцнити наші сили в таїнствах Сповіді і Святого Причастя та зробити крок вперед на шляху до праведного богоугодного життя.

Усім бажаю з духовною користю провести ці спасительні дні, щоб підготовитись до Світлого Христового Воскресіння і разом із псалмоспівцем Давидом радісно вигукнути: «Моє серце зміцнилося, Боже, зміцнилося серце моє, я буду співати та славити Тебе» (Пс. 56:8).

Закликаючи на вас милість і милосердя Боже, благословляю усім вірним Української Православної Церкви, задля миру і процвітання нашої багатостраждальної Української землі, під час святого Великого посту щоденно прочитувати по одній кафізмі з Псалтирі з додаванням дванадцяти земних поклонів з молитвою Іісусовою: «Господи, Иисусе Христе, Сыне Божий, помилуй мя грешного».

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Великий піст 2019 р.

У рамках спільного проекту Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал, підготовлений редакцією журналу «Фома в Україні».

Для початку звернемося до старозавітного розуміння самого обрізання як релігійного обряду. За встановленим Богом Законом кожен єврейський хлопчик мав бути обрізаний на восьмий день після свого народження в знак Завіту Бога з праведним Авраамом і його нащадками (Бут. 17, 10-14; Лев. 12, 3).

Цей обряд включав людину в громаду Ізраїлю. Тому пройти його повинен був і Спаситель, адже по плоті Він був зі Своїм народом, походив по материнській лінії з роду царя Давида. При обрізанні, як було заведено в той час у народу Ізраїлю, Йому дали ім’я — Іісус. Про це нам повідомляє Євангеліє від Луки (Лк. 2, 21).

Однак, крім старозавітного значення, у святі Обрізання приховано чимало важливих християнських символів. Апостол Павло у своєму Посланні до Колосян проводить паралель між обрізанням і християнським Таїнством Хрещення, відзначаючи, що старозавітний обряд не відкинутий, а лише поступився місцем новозавітному Таїнству. По слову апостола, плотське обрізання для іудеїв замінюється у християн обрізанням духовним: «обрізані обрізанням нерукотворним, зняттям гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим» (Кол. 2, 11).

Свято Обрізання відіграло важливу історичну роль у кінці першого століття нашої ери, коли серед християн виникла одна з перших єресей — докетизм. Її назва походить від грецького «докео», що означає «здаватися», послідовники докетизму вважали Христа не реальною людиною, а примарою або духом, втілення Якого не відбулося насправді. Євангельське свідчення про те, що Він пройшов обрізання у спорах того часу стало важливим свідченням того, що плоть Христа була відчутною, а значить і Сам Він був істинно втіленим.

І, мабуть, ще один важливий момент. Обрізання за своєю формою – це певне обмеження, видалення. Беручи плотське обрізання за Законом, Христос тим самим показав людям необхідність духовного обрізання (тобто видалення, обмеження) від себе своїх гріховних пристрастей – егоїзму, гордині, самості та інших похідних від них.

Що стосується історії включення свята Обрізання Господнього в церковний календар, то вважається, що це відбулося в IV столітті. Канон свята був написаний преподобним Стефаном Савваітом. Ця подія в результаті й увійшла в Церкву у вигляді великого свята.

Ілюстрація — фрагмент мініатюри Мінологія Василія II. Константинополь. 985 р. Ватиканська бібліотека. Рим

Предстоятель розповів про родословну Христа, від кого Він прийняв плоть і кров людську, та зокрема історію чотирьох жінок, про яких згадується в цих главах Євангелія: Фамарі, Рахаву, Руфі та Урію (Мф. 1: 1-16).

Провівши духовний аналіз цих жінок, Блаженніший владика підкреслив: «Ми бачимо, що всі ці жінки — негативні персони. Святий Дух навчив апостолів вписати в родословну Христа цих жінок із негативним іміджем, із негативним образом. І це говорить про те, що Христос на землю прийшов не тільки, щоб праведників спасти, а щоб спасти всіх людей, щоб грішників зробити праведними людьми, і щоб вони були гідні і здатні вмістити в собі благодать Божу і жити у вічному Царстві Христовому, яке Господь приніс сюди, на землю, яке продовжується у Вічності, коли людина переходить у потойбічний світ».

Насамкінець Блаженніший Митрополит Онуфрій побажав усім Божого благословення.

«Нехай Господь всім нам дає сили, щоб гріхи всіх своїх предків ми своїм життям загладжували і щоб прославляли їх ім’я добрим своїм іменем. Нехай Господь благословить всіх нас!», — сказав Архіпастир.

http://news.church.ua