«З мироносиць зробив Ти їх благовісницями Твого Воскресіння…»
У третю Неділю після Пасхи Свята Православна Церква прославляє Жінок Мироносиць, які першими дізналися про Воскресіння Господа нашого Іісуса Христа, і від яких ця звістка рознеслася по всьому світові. І тому цей день став особливим святом для всіх православних жінок.
…Дві тисячі років тому рано вранці якісь жінки долали скорботний шлях до Гробу, в якому покоїлося тіло їхнього Учителя. Їх турбувало, як вони потраплять в печеру, хто допоможе прибрати камінь, що закриває вхід в неї, адже з собою вони несли миро, яким хотіли натерти тіло Покійного. І ось жінки, що несуть миро — ароматне масло для священного помазання покійника, дізнаються неймовірне для земної людини. Камінь відвалений від входу, і Ангел сповіщає про те, що мало статися згідно з пророцтвами: Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були» (Мк. 16:6).
Першими про Воскресіння Спасителя світу дізнаються святі жінки. Саме вони не злякались можливого покарання і прийшли віддати останню шану Тому, Хто помер на Голгофі. Своїм вчинком Жінки Мироносиці являють приклад постійного перебування поруч з Христом, приклад любові до Бога, дійсної і дієвої. Тому вони і стають першими, хто дізнався про найголовнішу подію в історії людства — про Воскресіння Христа.
Збулися слова Спасителя, сказані Ним на Тайній Вечері: «Промовляє тоді їм Ісус: Усі ви спокуситесь ночі цієї» (Мк. 14:27). Апостоли розсіялися, але у Хреста залишилися жінки, які плакали за Ним. І Ангел сповістив про Воскресіння першим Жінкам Мироносицям, Господь Сам після Свого Воскресіння явився саме до найслабкіших, але вірних і відданих.
Про подвиг Жінок Мироносиць сказав святитель Миколай Сербський: «З мироносиць зробив Ти їх благовісницями Твого Воскресіння і Твоєї слави! Не вони помазали Твоє мертве тіло, але Ти помазав їх живі душі єлеєм радості. Невтішні горлиці стали ластівками нової весни. Плакальниці з Твого гробу стали святими в Царстві Твоєму Небесному…»
Історія християнської Церкви оповідає про періоди гонінь, коли закривалися храми або перетворювалися, наприклад, в мечеті, як це було під час мусульманської навали, в музеї, театри, комори і склади в період існування атеїстичної радянської держави. Але завжди вірні жінки зберігали той осередок полум’яної любові до Христа, який вказали нам ще Жінки Мироносиці. Так і в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі є свої жінки, обрані Господом. У печерах монастиря знаходяться мощі святої діви Іуліанії, яка своїм доброчесним життям досягла святості, і частка мощей святої Єфросинії, ігумені Полоцької, яка більше восьми століть назад смиренно несла монашеський послух.
У сонм Київських святих увійшли жінки, канонізовані відносно недавно. Це преподобні Анастасія та Софія Києво-Покровські, Елена Києво-Флорівська, Досифея Китаївська, Димитра і Олімпіада Київські. Але дійсно найшанованішою святою, що мощами багато століть перебуває в граді Києві, є свята великомучениця Варвара, яка засвідчила ще на початку IV століття своєю мученицькою смертю свою любов до Христа.
Продовжують подвиг святих Жінок Мироносиць їх наступниці в усі наступні часи після провіщення Євангелія миру, які засвідчують своїм життям і смертю віру в Спасителя. Мироносиці були не тільки у гробу Спасителя, вони були в усі часи — і ми бачимо це з історії Церкви. Вони є і зараз. Вони смиренно стоять в храмі і моляться — за мир, за свої родини, за чоловіків і дітей, за близьких, за священиків і монахів, за всіх тих, що вже відійшли в інший світ. Але, найголовніше, вони плачуть над гріхами, не тільки своїми, але і над гріхами оточуючих. Цим вони для кожного з нас вимолюють спасіння, тим самими наближаючись до нашого Спасителя, нескінченно радіючи кожному серцю, яке преобразилося і відгукнулося на їхні молитви, але, найбільшою мірою, кожній нагоді бути поруч з Христом в храмі і завжди, щодня і щохвилини молитися Йому.