Facebook
Последние фото
IMG-ffe35b86675bbd10a123021a913f59c0-V IMG-dc1afbc48d6695e52fd2b26425044730-V IMG-dbd141ed5e6219bcb20b270119b6a388-V IMG-d6e58215e32c8d4f6874454e19684c75-V
Архивы

22 грудня — зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці

Святі праведні Іоаким та Анна, імена яких ми згадуємо наприкінці кожного богослужіння, крізь віки продовжують нагадувати нам про важливі речі: про те, що батьківство вимагає від нас благочестя та відповідальності; про те, що життя людське розпочинається не з моменту народження, а від самого зачаття і про те, що над кожним з нас є дивний Промисел Божий, якому треба довіряти.

Про Пресвяту Діву і її батьків ми знаємо, в основному, завдяки Священному Переданню.

Головними джерелами тут служать два Апокрифи – Протоєвангеліє Іакова та «Книга про Різдво Блаженнішої Марії та дитинство Спасителя». Ці пам’ятки не увійшли до новозавітного канону через своє пізніше походження, проте в них відображено той погляд на постать Богородиці, що існував із найперших днів буття Церкви.

Згідно з Переданням, Пресвята Богородиця народилася на зламі епох у роки правління Ірода Великого в одному з передмість Єрусалима. Її батьки – благочестиві іудеї Іоаким і Анна – були людьми забезпеченими, шанованими і знатними, але великого багатства не мали. Їх рід, що походив від царя Давида, до того часу вже втратив колишній вплив. За всіма мірками Іоаким і Анна були щасливим подружжям, їм можна було б позаздрити в хорошому сенсі слова, якби не одна обставина – проживши п’ятдесят років у шлюбі, вони так і не змогли народити дитину.

Можливо, на початку сімейного життя відсутність дітей не надто сильно обтяжувала їх: допоки ти молодий, не особливо замислюєшся про такі речі. Однак на піку зрілості, коли в однолітків почали з’являтися онуки, Іоаким і Анна стали все частіше просити Всевишнього послати їм дитя. Вони ще відчували у собі силу народити і виростити довгоочікувану дитину. Щодня подружжя очікувало дива, а воно не поспішало відбуватися. Йшли роки, непомітно підкралася старість. Подружжя навіть пообіцяло віддати свого первістка на служіння в храм, але Бог немов не чув їх молитов. І якось, після чергового моління, Іоаким і Анна змирилися. Вони не проклинали Небо, їх серця не озлобилися на весь навколишній світ, а віра в Господа не стала холоднішою. Вони просто сприйняли свою бездітність як волю Божу. Смирення: якщо Він благоволить залишити їх без потомства, то значить – так потрібно; значить, Йому видніше, чим саме наділяти кожну людину, що давати, а що забирати. Літні люди з вдячністю прийняли свій хрест, просячи тепер лише одного – щоб їх старість була благочестивою. Вони вирішили повністю присвятити себе тим, хто потребував підтримки. Доброчесне подружжя почали поважати ще більше, але знаходилися і злі язики. Довколишніми селами поповзли чутки, що Іоаким і Анна прокляті Богом, що з ними не можна спілкуватися, а добрі справи, створені ними, приносять людям горе. Дійшло до того, що коли Іоаким якось приніс в Єрусалимський храм свою жертву, священик прогнав його, заявивши, що не буде приймати її від недостойного. Таке ставлення нам видається дивним, але воно цілком логічно пояснюється не стільки злою вдачею іудеїв, скільки однією особливістю старозавітного релігійного мислення.

Ще на початку людської історії Бог дав нашим занепалим прабатькам Адаму та Єві обітницю, що в належний час серед їхніх нащадків народиться Спаситель. Це пророцтво було сказано у вигляді звернення до диявола-облесника, якого Господь прокляв буквально такими словами: «Ворожнечу покладу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітне тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут 3:15). Вже праматір Єва адресувала висловлювання про дружину і її насіння до себе, вважаючи, що саме вона народить майбутнього переможця зла. Але вийшло інакше – її старший син Каїн став не рятівником, а першим вбивцею, що позбавив життя свого брата Авеля. Не кращими виявилися і віддаленіші нащадки Адама – вони забули про Бога. І лише невелика частина людей продовжувала, як уміла, шанувати Господа і зберігати пам’ять про минулі часи, коли рай ще не був закритий для людини. Ці ж покоління століттями передавали і Божу обітницю про насіння жінки, яке зітне голову стародавнього змія-сатани. Кожна благочестива дівчина розуміла, що саме вона може стати цією дружиною, а кожен чоловік у глибині душі сподівався бути причетним до цього чуда.

Тому серед обраного народу шлюб і продовження роду вважалися справою честі, а наявність дітей розцінювалася, як благословення Боже. І навпаки – якщо подружжя не мало потомства, то піддавалося поганьбленню, бо вважалося, що такі пари позбавлені милості Всевишнього за якісь страшні гріхи.

Іоаким і Анна несли хрест бездітності все своє подружнє життя. Вони навіть і уявити не могли, що саме від їхнього союзу народиться та сама Жона, чиє насіння згадується в Переданні. Іоаким багато думав про біду його сім’ї. Він звернувся до родоводу дванадцяти колін ізраїльських й упевнився, що всі праведні мужі мали потомство, включаючи столітнього Авраама. Засмучений Іоаким пішов у пустелю і провів там сорок днів у суворому пості й молитві, прохаючи милосердя Божого і омиваючи гіркими сльозами своє безчестя. Дружина його, праведна Анна, вважала себе головною винуватицею горя, що спіткало їхнє сімейство. Одного разу, побачивши серед гілок лаврового дерева гніздо з маленькими пташенятами, вона слізно взмолилася про дарування їй немовляти, обіцяючи принести в дар Богу народжене дитя. Як тільки свята Анна вимовила слова обітниці, з’явився ангел Божий і сповістив їй про, що у них народиться Дочка на ім’я Марія, через Яку благословляться всі народи світу. Невимовно рада, Анна поспішила в Єрусалимський храм, щоб подякувати Богові і ще раз повторити обітницю про присвячення Йому довгоочікуваного немовляти.

Ангел приніс цю ж звістку і святому Іоакиму, який молився в пустелі, і наказав йому повертатися до Єрусалиму. І так само, як багато років тому подружжя смиренно прийняло свою бездітність, – із таким же смиренням прийняли вони й ту радість, що неочікувано випала на їхню долю. Іоаким і Анна не стали сперечатися з ангелом, не стали шукати відмовок, посилаючись на поважний вік і неможливість мати дітей.

Через деякий час літня жінка зрозуміла, що вагітна. У призначений термін Анна стала матір’ю здорової Дівчинки, Яку назвали Марія. Довколишніми поселеннями знову рознеслася чутка, але на цей раз люди дивувалися почутому: вже кілька століть в Ізраїлі не траплялося такого. Анна з Іоакимом були неймовірно щасливими і дякували Богові за посланий їм дар.

Нарешті їх мрія здійснилася, і вони могли тихо скінчити свої земні дні. Подружжя пам’ятало про обіцянку присвятити Дочку Богові. Виконати своє слово вони спочатку планували через два роки після Її народження, проте зрозуміли, що краще, все-таки, почекати ще трохи – Дівчинка була ще дуже маленька. Так минув рік, і трирічну Марію у супроводі юних дівчаток із запаленими смолоскипами привели в Єрусалимський храм.

Під час обряду посвячення сталося диво: варто було лише поставити Марію біля сходів, що вели до верхньої частини храмового двору, вона сама, без сторонньої допомоги, подолала п`ятнадцять величезних східців, якими навіть дорослі піднімалися не без проблем. Первосвященик прийняв Її, благословив і зробив раніше не бачене – він повів Марію у внутрішнє приміщення Храму – туди, де могли знаходитися лише священики – Святая Святих. У цей момент всі присутні усвідомили, що дочка Іоакима та Анни гідна увійти в святилище, і Її місце було саме тут – у Божому домі.

А батьки Діви, Іоаким і Анна, прожили ще кілька років після Введення Богородиці у Храм і мирно відійшли до Господа (Іоаким преставився у 80, Анна – через два роки, у 79) з усвідомленням того, що виконали свою обітницю і змогли подарувати світові найдорожче, що у них було. Тепер доля їх Дочки була повністю в руках Всевишнього.

Підготував та переклав ігумен Герман (Кулакевич)

 

Комментарии запрещены.