У неділю 7-му після Великодня, останню неділю перед Святом Трійці, ми святкуємо пам’ять отців Першого Вселенського Собору, який відбувся у 325 році в місті Нікея та розпочався 19 червня — тоді це були саме дні Святої П’ятидесятниці.

На ньому було остаточно стверджено, що Іісус Христос – Єдиносущний Богу Отцю, і що Він – воістину Син Божий та досконала Людина. Цього дня звершується пам’ять 318 отців, які за допомогою Духа Святого подолали одне з найважчих та найболючіших розділень Церкви – Аріанство.

Навіщо було скликано Перший Вселенський Собор?

Початок IV століття ознаменувався припиненням масового знищення християн на теренах Римської імперії та дозволом імператора Костянтина легально сповідувати віру в Христа. Але на зміну зовнішньому ворогу прийшов ворог внутрішній – єресі і розколи, які породжувалися різноманітними тлумаченнями Євангельської правди.

У той час в Олександрії мешкав пресвітер Арій – людина надзвичайно честолюбна й горда, з великим даром переконання. Він відкидав Божественне достоїнство Христа та Його рівність Богу Отцю, навчаючи, що Спаситель не є Єдиносущний Отцю, але створений Ним у часі – що прямим чином заперечувало Євангельському одкровенню.

Чимало мирян, священнослужителів та навіть єпископів підпало під принаду помилкової системи Арія, і в Церкві розпочалася справжня війна, навіть з пролиттям крові і переслідуваннями. Імператор Костянтин був засмучений: «Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів християн, але набагато більш прикрою для мене від усілякої війни, від будь-якої кровопролитної битви, і незрівнянно згубнішою є внутрішня міжусобна війна в Церкві Божій!» — такі слова правителя почули делегати Вселенського Собору, скликаного під його патронатом.  Саме від нього отці Собору отримали пропозицію внести в Символ Віри, який ми співаємо в храмах по сьогодні, термін «Єдиносущний», що й було прийнято.

Чому ми згадуємо отців Собору саме зараз?

Афанасій Олександрійський, Миколай Мірлікійський, Спиридон Триміфунтський – ось лише декілька імен делегатів Першого Вселенського Собору, який остаточно ствердив апостольське вчення про Божественне достоїнство Другого Лиця Пресвятої Трійці – Господа Іісуса Христа.

Перший Вселенський Собор зміцнив у християнській свідомості Тринітарне Розуміння Божества, розвинувши вчення про Єдиносущну та Нероздільну Трійцю. Тому і згадуємо його саме напередодні за тиждень до того, як будемо урочисто святкувати П’ятидесятницю, прославляючи Отця, і Сина і Святого Духа.

Звідки отримуємо підтвердження Божества Спасителя?

У день пам’яті отців Першого Вселенського Собору в храмах читається Євангеліє від Іоанна. Ми черговий раз отримуємо підтвердження істини Божества Спасителя, вслухаючись в слова, сказані Ним самим під час останньої бесіди з учнями перед Своїми Хресними Стражданнями і наступним Воскресінням.

Дивовижно, що Арій не вслухався свого часу в ці слова, відомі, як першосвященицька молитва Спасителя – адже з вуст самого Христа він почув би про те, що Син Божий існує поза часом і простором. Ці слова Христові настільки важливі, що міцно увійшли в Православну Літургіку. Отже, зібравши апостолів навколо Себе, Господь промовив:

«Отче, прийшла година: прослав Сина Твого, щоб і Син прославив Тебе; бо Ти дав Йому владу над всякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, Він дав життя вічне. Це ж життя вічне, щоб пізнали Тебе Єдиного Істинного Бога, та посланого Тобою Іісуса Христа. Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. І нині, прослав Ти Мене Отче, у Тебе Самого тією славою, яку Я мав у Тебе ще тоді, коли не було світу.

Я відкрив Ім’я Твоє людям, котрих Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх мені, і вони зберегли слово Твоє….Я благаю за них; Я не благаю за світ, але за тих, кого Ти дав Мені, бо вони – Твої… Я вже не в світі, а вони в світі, і Я йду до Тебе.  \ Отче Святий, збережи їх в ім’я Твоє, котрих Ти дав Мені, щоб вони були одне, як і Ми…Нині ж до Тебе йду, а це говорю в світі, щоб вони мали в собі радість Мою досконалу…»

Про що варто згадати цього дня?

На наше щастя, сьогодні ми маємо повноту священного писання Нового Завіту, і повноту догматичного віровчення Церкви про Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого. Наслідуючи важкий досвід подолання спотворень Євангельської Правди, рясно политої мученицькою кров’ю подвижників, намагаймося вмістити в серце Православне віросповідання, і тоді наша духовна радість буде по-справжньому досконала!

Комментарии запрещены.