14 жовтня за новим стилем православні віряни відзначають свято Покрову Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.

Покров Божої Матері простягався і простягається над вірними в усі часи. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує історію свята та декілька розповідей про чудесну допомогу Пресвятої Владичиці, підготовлених редакцією «Церковної православної газети».

Історія свята

Покров не входить до числа двунадесятих свят, проте цей день вшановується нашим народом як велике торжество, що нагадує про Материнське заступництво Пресвятої Діви.

Відомість про свято Покрову висвітлюється у житії константинопольського юродивого Андрія, хоча у Помісних Церквах грецької традиції свято Покрову не відзначається.

Житіє святого Андрія було добре відоме на Русі, його переклали слов’янською вже в XI столітті. У житії розповідається, як одного разу Андрій прийшов у ­

Влахернський храм і там під час молитви побачив Божу Матір, Яка стояла на повітрі, тримаючи свій мафорій (покривало, покрив) над усіма, хто молиться у храмі.

Влахерни – північно-західний район Константинополя, неподалік імператорського палацу, тут була знаменита церква Богородиці, побудована імператором Левом Великим у 474 році, в цій церкві зберігалася риза (мафорій) і пояс Богородиці, знайдені царицею Єленою.

Візантійці дуже шанували Божу Матір, і Вона за молитвами віруючих неодноразово рятувала Константинополь від ворожих нападів. Один із найвідоміших випадків стався за царювання імператора Іраклія (VII ст.), який, вирушаючи на війну, доручив охорону столиці Самій Богородиці, і Пречиста Діва справді не пропустила ворогів у місто. На честь цієї події було складено гімн Пресвятій Богородиці — Акафіст, де Вона іменується «Непереможною Воєводою».

І таких випадків у історії візантійської столиці було багато. Один із них пов’язаний з поразкою русичів. У 860 році війська тоді ще язичницьких князів Аскольда і Діра взяли в облогу Константинополь, святитель Фотій, патріарх Константинопольський, після всенічного бдіння виніс із Влахернського храму ризу Богоматері і опустив її у води Босфору, відразу піднялася буря і потопила руські кораблі, місто було врятовано.

Але блаженний Андрій став свідком іншого дива. У 910 році Царгород переживав чергову облогу: місто було в облозі сарацин (за іншою версією до нього наближалися війська руського князя Олега). Народ разом з патріархом Євсевієм та імператором Левом IV Мудрим зібралися у Влахернському храмі, щоб молитися Божій Матері про заступництво.

У житії Андрія читаємо: «Коли відбувалося всенічне бдіння у святій гробниці, що перебуває у Влахернах, вирушив туди й блаженний Андрій… Був там також юнак Єпіфаній, який завжди молився з особливою ревністю. Близько 11 години побачив блаженний Андрій Пресвяту Богородицю, Яка з’явилася з боку Царських Врат із грізною свитою. У її числі були й шанований Предтеча, і Сини Громові, що тримають Богородицю під руки з обох боків, і багато інших святих, одягнених у біле, йшли перед Нею, а інші йшли за Нею з гімнами та піснями духовними. І ось, коли вони наблизилися до амвона, підійшов блаженний Андрій до Єпіфанія і каже: ‘‘Чи бачиш ти Владичицю світу?’’ Він відповів: ‘‘Так, отче мій духовний’’. І вони бачили, як Богородиця, схиливши Свої коліна, довго молилася, просячи за людей, що стоять навколо. І, коли Вона закінчила молитву, зняла з Себе мафорій, і, взявши його Своїми пречистими руками, розпростерла над усіма, хто стоїть у храмі. І протягом довгого часу бачили Андрій та Єпіфаній покров Богородиці, який був розпростертий над народом і випромінював Славу Божу».

Із 2015 року 14 жовтня є державним святом і неробочим днем – Днем захисника і захисниці України.

Дар Божої Матері прп. Роману Солодкоспівцю

Преподобний Роман був дияконом, проте зовсім не мав голосу. Всі навколо часто сміялися і кепкували з нього. У 496 році, під час царювання імператора Анастасія I (491-518), преподобний Роман перебрався до Константинополя. Тут він дуже любив брати участь у всенічних службах.

Одного разу преподобний Роман дуже сильно осоромився через те, що столичні клірики, вирішивши поглузувати з нього, виштовхали його на амвон та заставили співати.

У церкві знаходилася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Молодий диякон часто припадав до неї і слізно благав Діву послати йому дар співу.
Була різдвяна ніч, і преподобний Роман стояв за всенічним бдінням. Під час шостої пісні канону на нього найшов глибокий сон. І раптом просто перед собою Роман побачив Богородицю, у Якої в руці був сувій. Звернувшись до нього, вона сказала: «Візьми це і з’їж».

Преподобний так і вчинив. З того часу він отримав бажаний дар співу. В той же момент він прокинувся, зійшов на амвон і заспівав кондак свята «Діва днесь».
Преподобний Роман Солодкоспівець склав понад тисячу кондаків, присвячених Господнім та Богородичним святам, а також багатьом святим.

День пам’яті прп. Романа також припадає на 14 жовтня.

Богородиця та пекар

У монастирі святого Павла на Святій Горі на початку минулого століття жив чернець на ім’я Фома. Він ніс послух у монастирській пекарні, де допомагав пекареві отцю Григорію. Якось отець Григорій поїхав на два дні та залишив замість себе свого помічника. Проте отець Фома ніколи в житті не замішував тісто сам, а тому розгубився. Він повинен був спекти хліб на шістдесят ченців і двадцять паломників.

Він почав палко молитися Пресвятій Богородиці і преподобному Павлу, щоб вони просвітили його, бо навіть не знав, з чого починати. Отже, він узяв дріжджі й, готуючись лити воду і сипати борошно, раптово побачив поряд із собою величну черницю. Монах розгубився. Черниця ж пройшла всередину, взяла закваску і замішала її з водою та борошном. За дві години тісто було готове. Вона наробила хлібів, поклала їх у піч і за дві години дістала готовий хліб.

Отець Фома дивився на неї, як зачарований. Він ніяк не міг збагнути, що відбувається. Єдине, що він зрозумів — це те, що черниця та була Сама Богородиця Діва.

Поївши хліба, ченці запитали старця:

«Отче, як тобі вдалося так швидко замісити тісто? Що ти додав у нього, що хліб став таким смачним?».

Так Богородиця вкотре показала ченцям, що Вона дбає про них, як мати про своїх дітей.

Дарування дитини безплідному подружжю

Свідчення р. Б. Христини Супігетеан:

«Я православна християнка і часто ходжу до храму. Живу в селі Барсау (Румунія). У 1990 році, коли мені було 19 років, я вийшла заміж. Ми дуже хотіли дитину, але я ніяк не могла завагітніти. Сім років нам призначали різні курси лікування, та все було безрезультатно. Ми їздили на термальні джерела, які лікують безплідність, але мені це не допомогло. Ми втратили будь-яку надію завести дітей, і обидва, із моїм чоловіком Лукіаном, були дуже засмучені.
Наш сімейний лікар дав нам ще одну надію і порадив звернутися до Бога, він приніс мені освячений поясок (від Чесного Пояса Богородиці) з обителі Ватопед, який йому дав один його друг із сусіднього села Баботок. Я почала молитися і з надією Бога одягнула цей поясок на себе. Божественне диво сталося швидше, ніж могла б очікувати людська логіка. Я завагітніла, і це сталося, за підрахунками лікаря, перші дні після того, як я одягла поясок. Богоматір прийняла мене у Свої обійми. У мене була звичайна вагітність, і 4 січня 1998 року я народила в лікарні Девас гарного хлопчика, якого ми назвали Християн-Іоанн, оскільки він народився незадовго до 20 січня, коли святкують Собор Предтечі Спасового Іоанна.

Ми не гідні дякувати Богу і Матері Його за ту велику радість, яку вони принесли в наш дім. Ми розповіли про все це, щоб збереглися свідчення для всіх і щоб люди побачили силу і допомогу Матері нашого Бога, Яка творить чудеса тоді, коли ми, люди, безсилі. Наш сімейний лікар, який нам завжди допомагав, підтверджує цю розповідь і скріплює її своїм підписом та печаткою».

Повернення до життя раби Божої Марії

До намісника Десятинного монастиря у Києві архімандрита Гедеона прийшов один чоловік домовлятися про поховання своєї матері. Його мати Марія перебувала в реанімації і вже не подавала жодних ознак життя – її дихання підтримувалося апаратами.

Лікарі в один голос стверджували, що повернути жінку до життя неможливо, і дали час рідним домовитися про місце на цвинтарі. Син Марії сильно сумував, плакав і докоряв собі, що мама померла, а він так і не встиг з нею як слід попрощатися. Батюшка сказав йому: «А ти візьми, постав свічки перед Десятинною іконою Пресвятої Богородиці, помолися від щирого серця своїми словами – і мама ще поживе». Цей чоловік так і зробив і у щирій молитві звернувся до Пресвятої Богородиці.

Раба Божа Марія, якій тоді було за 70, повернулася до життя буквально з точки неповернення. Головний лікар і весь медперсонал лікарні були здивовані, це було колосальне потрясіння для всіх. Людина фактично померла, лікарі готувалися констатувати смерть, і раптом вона піднялася.

За цей період намісник монастиря неодноразово був у них у гостях, соборував і причащав Марію Святих Христових Таїн, а уже через пів року Марія мирно відійшла до Господа.

Комментарии запрещены.