Facebook
Останні фото
1102 1115 1117 1110
Архів

Про прямі й приховані сенси пророцтв св. Симеона — інтерв’ю митрополита Антонія до дня Стрітення

Про значущість дня Стрітення в житті Богородиці, Спасителя  й кожного з нас зокрема, про те, чи були події Стрітення результатом пророцтв або ж одкровення, і чому попри те, що пророцтв про народження Месії було багато, Іісуса Христа не впізнали в Храмі, а також про подвійний характер свята.  

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського і Броварського Антонія.

— Стрітення – це своєрідне відлуння Різдва, хоча ялинкові прикраси вже давно прибрали. Але хронологія подій перших сорока днів після Різдва не до кінця зрозуміла. Один з євангелістів говорить, що ангел наказав Йосифу тікати з сімейством від переслідувань Ірода. Але той веде Діву Марію з Сином до Єрусалимського храму. Чому?

— Слід пояснити, що події, пов’язані з Різдвом Христовим, описують два Євангелісти – Матфей та Лука. Кожна з цих двох оповідей має свої особливості. Зокрема, розповідь про втечу до Єгипту міститься у Євангелії від Матфея. Саме тут розказано про поклоніння волхвів Іісусу Христу, після якого цар Ірод хотів вбити Новонароджене Немовля. А розповідь про Стрітення міститься в Євангелії від Луки. Погодження між собою хронології цих двох подій – є однією з давніх проблем у біблеїстиці. Ми звикли бачити на іконах, що волхви разом із пастухами вклоняються Новонародженому Христу. Тобто, виходить, що волхви вклонилися Христу одразу після Його народження. Але якщо уважно почитати Євангеліє від Матфея, то там сказано, що волхви вклонилися Христу не у печері, а у будинку (Мф 2, 11). Тобто, це поклоніння відбулося не одночасно з поклонінням пастухів і не одразу після народження Христа, а через деякий час.

Серед давніх церковних письменників немає єдності в питанні про те, коли саме волхви вклонилися Новонародженому Іісусу. Одні вважали, що це відбулося невдовзі після Різдва Христового, але інші наполягали, що ця подія мала місце значно пізніше. Наприклад, Євсевій Памфіл – автор першої відомої нам «Історії Церкви» – писав, що поклоніння волхвів відбулося на другому році земного життя Іісуса Христа.

Отже, Євангелія нам не говорять чітко, коли саме відбулося поклоніння волхвів. Але, скоріш за все, це відбулося вже після Стрітення Господнього. Тому найбільш поширеною є така хронологія подій. Після Різдва Христового на сороковий день Іісус був принесений до Єрусалимського храму, там відбулися події, про які ми згадуємо в день Стрітення. Вже після цього до Єрусалиму прийшли зі Сходу волхви, котрі знайшли будинок, в якому мешкали в той час Марія з Йосифом. Тут волхви вклонилися Іісусу. І вже після цього ангел сповістив Йосифу, що він має рятуватися від гніву царя Ірода. Йосиф узяв Марію й Маленького Іісуса та втік із ними до Єгипту.

— Але тоді виникає закономірне питання: чому на іконах народження Христа у печері, а також поклоніння Йому пастухів та волхвів зображені як події, що відбулися одночасно?

— Ті, хто знайомі з традиційним православним іконописом, навряд чи цьому здивуються. На іконах ми дуже часто бачимо, як події, які суттєво розділені у часі, зображуються разом. Традиційна ікона не є історичною ілюстрацією біблійної оповіді. Ікона відбиває глибинний зміст події священної історії.

Ікона Різдва Христового. Суздаль, XV ст.

На давньоруських іконах Різдва Христового ми бачимо одразу і як з’являється на небі чудесна зірка, і як волхви мандрують за нею, і як Пресвята Богородиця народжує Христа у печер, і як ангели провіщають радісну новину пастухам, і як вагається Йосиф, не розуміючи, як це Діва може народити, і як пастухи з волхвами вклоняються Христу. Той факт, що усі ці сюжети присутні поруч на одній іконі, зовсім не означає, що з точки зору іконописця усе це відбувалося одночасно. Всередині ікони діють особливі закони, які не тотожні лінійній земній логіці. 

— Мета візиту до Єрусалимського храму, ніби, добре відома – посвячення немовляти Господу. Але на восьмий день вже відбулось посвячення, підтверджене обрядом обрізання. В чому різниця цих двох посвячень – восьмого і сорокового дня?

— Обрізання у 8-й день та посвячення немовляти Богу у 40-й день – це суттєво різні обряди.

Обрізання – це одна з небагатьох заповідей, яку єврейський народ отримав від Бога ще до Мойсея. Заповідь про звершення обрізання Господь дав Аврааму. У Книзі Буття пояснюється, що обрізання є зовнішнім знаком завіту між Богом та Його народом. Отже, в іудейському народі усі немовляти чоловічої статі мали обрізуватися на 8-й день після народження. Це було знаком прирахування хлопчика до богообранного народу.

Що ж стосується принесення первістків чоловічої статі до Єрусалимського храму, то це вже заповідь, яка була встановлена в законі Мойсея. У храмі на 40-й день необхідно було звершити два важливих обряди. По-перше, кожна жінка вважалася після пологів нечистою. Якщо народжувався хлопчик, то період нечистоти тривав 40 днів, після яких жінка мала прийти до храму і принести жертву очищення. У Книзі Левіт говориться, що в якості жертви необхідно було принести однолітнє ягня та молодого голуба або горлицю. Однак, бідна родина, яка не мала можливості принести ягняти, могла принести двох горлиць або двох молодих голубів (Лев. 12, 1-8). Цей обряд необхідно було звершувати після кожних пологів.

По-друге, у тих випадках, якщо на світ з’являвся хлопчик, який був у матері первістком, необхідно було виконати ще одну вимогу закону. Після виходу єврейського народу з Єгипту, кожного первістка треба було посвятити Богу. Ми не знаємо, як в точності відбувався обряд цієї посвяти. Можливо, священик брав дитину на руки та, звернувшись до вівтаря нібито підносив її, символічно вручаючи Господу.

Отже, обрізання та обряди 40-го дня мали різне змістовне наповнення. 

— Фабула події, що відбувалась в Єрусалимському храмі того дня, багатьом відома. Святий Симеон і пророчиця Анна впізнали Спасителя і голосно його прославляли. Їхня реакція – це результат якогось чіткого пророцтва (такогось дня принесуть у Храм Месію)? Чи це результат одкровення, як несподіваний «внутрішній голос» (ось, перед тобою Месія)?

— Ми не можемо раціонально розкласти по поличках те, що відбувалося зі святим Симеоном у день його зустрічі з Іісусом. Загалом, неможливо раціонально пояснити пророче натхнення.

Євангеліст Лука пише, що старець Симеон був праведником, і на ньому був Святий Дух. І саме Святим Духом йому біло відкрито, що він не помре, поки не побачить Месію. Як говорить церковне передання, в цьому очікуванні святий Симеон провів багато років. Отже, йому не було відкрито конкретного дня і часу, коли на землю прийде Христос.

Ікона Стрітення. Новгород, XV ст.

При цьому слід пам’ятати, що не один лише Симеон жив очікуванням приходу Месії-Христа. У Старому Завіті було чимало пророцтв про прихід Спасителя. Пророки вказували і на певні ознаки тих часів, коли на землі з’явиться Христос. Отже, в часи життя старця Симеона вся іудейська спільнота була охоплена очікуванням месії. 

З контексту Євангельської розповіді видно, що саме Святий Дух вказав Симеону на Іісуса. Старець узяв Немовля на руки, не запитуючи в Йосифа та Марії, хто вони такі, і Ким є ця Дитина. 

— Якщо пророцтв про народження Месії було багато, чому Христа не впізнали усі присутні в Храмі – ані в день Стрітення, ані пізніше?

— Певною мірою відповідь на це питання дав вже сам святий Симеон. Тримаючи на руках Богонемовля, він із пророчим пафосом вимовив: Ось, лежить Цей на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання (Лк 2, 34). Христос, Якого провіщували пророки протягом багатьох століть і Якого очікував весь ізраїльський народ, став для одних спасінням, а для інших – каменем спотикання. Багато хто спіткнулися об цей камінь, не прийнявши Христа. 

Всенічне бдіння напередодні Стрітення Господнього. 2020 рік.

Ізраїльський народ очікував Месію як земного царя, який звільнить їх від підпорядкування римлянам-язичникам. Саме так тлумачили іудеї старозавітні пророцтва про Христа. Однак Христос прийшов не як земний цар, а як Смиренна Людина. Його проповідь радикально відрізнялася від того, чого очікували іудеї. Іісус абсолютно не походив на того Месію, Якого уявляла собі більшість іудейської громади. Саме тому багато хто не зміг прийняти Євангеліє Христове.

Навернення людини до Христа – це велика таємниця. Ми не можемо її осягнути до кінця своїм розумом. Саме про цю незбагненну таємницю і говорив святий Симеон.

— Ви згадали про пророцтво святого Симеона. Але ж він ще сказав Марії слова, які провіщували страждання Її Сина. Волхви в якості дарунка принесли Христу смирну, яка у східних країнах використовується для підготовки померлих до поховання. Чому, починаючи від самого Різдва, Богородиці нагадують, що Її Син зазнає насильницької смерті? Це така дивна традиція іудеїв лякати кожну молоду матір, чи все ж таки виняток?

— Після слів про Христа як Камінь, який буде предметом суперечок, святий Симеон звернувся до Пресвятої Богородиці і сказав: І Тобі Самій меч пройде душу (Лк 2, 35). Ці слова давні екзегети тлумачили по-різному. Були і ті, які пропонували розуміти їх буквально. Тому в перші століття християнства інколи висловлювалася думка, що Пресвята Богородиця прийняла мученицьку смерть від меча.

Однак насправді ці слова слід розуміти алегорично. Тут святий Симеон говорить про той душевний біль, який пережила Марія, коли побачила смерть Свого Сина на Хресті.

Слід пам’ятати, що місія Христа відкривалася для Марії поступово. Звісно, Вона з самого моменту Благовіщення розуміла, що народить Месію-Христа. Однак, яким чином Іісус врятує світ – це Їй відкривалося поступово. І всі ці символи та пророцтва, які Ви згадали, мали поступово наблизити Марію до усвідомлення тієї місії, яку має виконати Христос.

Євангеліст Лука говорить, що Марія зберігала всі ці пророцтва та знаки у своєму серці (Лк 2, 19; 2, 52). Тобто, Вона уважно спостерігала за тим, що відкриває Їй Господь. Так поступово Вона сповнювалася розуміння того, що очікує на Неї та на Її Сина.

— Наостанок про подвійний характер свята. Кого ми все ж таки вшановуємо більше в день Стрітення: Спасителя чи Богородицю?

— Звісно, цього дня ми вшановуємо і Христа Спасителя, і Його Пречисту Матір. Чіткий розподіл свят на Господські (тобто присвячені Господу Іісусу Христу) та Богородичні (тобто присвячені Божій Матері) є пізньою традицією. І саме свято Стрітення показує умовність такого жорсткого розподілу.

Справа в тому, що в давнину на Сході і на Заході склалося дещо різне сприйняття цього свята. На Сході його традиційно сприймали саме як зустріч святого Симеона з Іісусом Христом в Єрусалимському храмі. Тобто, це свято нагадувало, перш за все, про одну з важливих подій у житті Христа. Тому у Візантії, а потім і в Давній Русі це свято вважали Господським. Це чітко видно з давніх богослужбових книг.

На Заході ж переважали інші аспекти цього свята. Як ми говорили вище, у 40-й день звершувався не тільки обряд посвячення первістка Богу, але й обряд очищення жінки після пологів. Тому в Римі це свято отримало назву «Очищення Діви Марії». Отже, цей день сприймали як подію з життя Марії. Тому і свято сприймалося як присвячене Божій Матері. Поступово таке сприйняття свята проникло і до Православної Церкви. Зокрема, з другої половини XVII ст. до слов’янських богослужбових книг вносяться зміни, які надають святу Стрітення ознак Богородичного свята. Сьогодні традиційно богослужіння в день Стрітення в нашій Церкві звершується у блакитних облаченнях, що є ознакою Богородичного свята.

Разом із тим, сучасні літургісти вказують, що Стрітення є важливою подією і в житті Богородиці, і в земному житті Христа Спасителя. Отже, це особливе свято, яке певним чином виходить за межі усталеного поділу на Господські та Богородичні свята. 

Комментарии запрещены.