Перше знайомство

У самому центрі Києва знаходиться великий монастир — Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра. На схилі Дніпра розташувалися красиві храми, величні споруди, дивовижні сади і доріжки, вимощені старовинною цеглою. Але саме серце монастиря криється… під землею. Адже недарма його називають Печерським, тобто, кажучи сучасною мовою, — печерним. Внизу, під високими дніпровськими горбами, ховається лабіринт із вузьких (не розійтися і двом людям) коридорів. Зайти сюди може будь-хто. Правда, варто прихопити з собою свічку, адже там, унизу, дуже темно, а місцями панує абсолютний морок.

Тут, у печерах, і зберігається до цих пір найголовніший скарб Лаври. Тільки це не золоті монети, не дорогоцінні камені і не дороге церковне начиння. Це святі люди. Уздовж стін протягом усього підземного лабіринту покояться мощі *київських святих — від IX до XX століття. Майже всі вони за життя були пов’язані з Києво-Печерською Лаврою.

Та найперші з них прославилися ще до Хрещення Русі…

Святі вікінги

У самому центрі стародавнього Києва гомонить натовп. Воїни, наближені до князя, прості городяни і, звичайно, жерці — служителі давньоруських богів Перуна і Велеса. Люди обступили міцний дерев’яний будинок і гнівно кричать щось господареві, який стоїть у дверях, але наблизитися не вирішуються. Занадто добре знають, на що він здатний із мечем у руках.

Господар будинку — Тур — сам з вікінгів, або, як їх тоді називали, варягів — суворих воїнів із холодних берегів Балтійського моря. З дитинства звичні боротися, вони не дорожили в бою власним життям, наводячи на ворогів жах своєю відчайдушністю. Ось і зараз, як би не вирували гнівом ті, хто засуджував, однак підійти до входу в будинок все ж ніхто не ризикнув.

А причина їх люті в тому, що княжий дружинник і майстерний воїн пішов навіть не проти князя… Проти богів!

«Аскольд і Дир зібрали у себе багато варяг и стали володіти землею полян». Фрагмент Радзивілівського літопису.

Звичайно, останнім часом серед жителів Києва стало з’являтися все більше християн, навіть бабуся нинішнього князя Володимира — княгиня Ольга, була християнкою. Та й брат князя Ярополк, кажуть, симпатизував християнам. Однак тепер язичницька віра, що начебто ослабла, знову набирає силу! Сам князь Володимир доклав до цього руку. За його наказом в центрі міста спорудили ідол верховного бога Перуна, а жерці заговорили про старі традиції: час по-справжньому задобрити богів і принести їм у жертву людину.

Літопис зберіг до наших днів розповідь про ту подію: «І сказали старці і бояри: “Кинемо жереб на юнаків і дівчат, на кого впаде він, того і заріжемо в жертву богам”».

Жереб випав синові княжого дружинника, варяга Тура. Всі чекали, що він не стане опиратися такому рішенню. Адже варяги особливо шанують язичницьких богів — войовничих і нещадних.

Але почувши про те, що його синові, Іоанну, випав жереб, Тур лише розсміявся:

— Не боги це, а дерево. Нині є, а завтра згниє. Є лише один Бог. Він створив небо і землю, зірки, місяць і сонце. Людину теж створив Він і призначив йому жити на землі. А ці боги що сотворили? Вони самі створені. Не дам сина мого бісам.

О це так новина! Невже безстрашний воїн-варяг — християнин? Звичайно, він тривалий час прожив у Візантії, служив там в армії імператора, де багато варяг приймали християнство… Але якось все ж не віриться. Хоча чого тут дивуватися: адже Тур прийняв нове, християнське ім’я — Феодор, та й сина хрестив християнським ім’ям Іоанн.

Натовп йде на штурм. Раз, другий… Але батько з мечем у руках не підпускає тих, хто штурмують, до сина. Хто тут розповідав, ніби християнство — віра слабаків? Феодор прийняв рішення пожертвувати собою: або захистити свого сина, або загинути разом із ним. І в чесному бою його непросто було здолати навіть натовпу.

Довелося йти на хитрість… Будинок Феодора стояв на стовпах. Вороги підтяли їх, і будинок зруйнувався, поховавши під собою двох варягів — батька і сина, які стали першими християнськими мучениками Русі.

А де ж був у той час київський князь Володимир? Про це нічого не відомо. Але героїчна смерть його вірного воїна, який не віддав сина на розтерзання жерцям, напевно, потрясла князя. Все частіше і частіше почав замислюватися Володимир про вибір іншої віри, про відмову від кривавих жертв. Однак пройшло ще близько десяти років, перш ніж цей вибір був зроблений. Князь Володимир сам прийняв хрещення, а після власноруч зрубав ідол Перуна, скинувши його в Дніпро. На місці загибелі Феодора та Іоанна в знак покаяння він побудував першу в Києві церкву, названу Десятинною…

На початку ХХ століття в центрі міста проводилися розкопки. Київ багато разів руйнували, місто палало — із часів князя Володимира майже нічого навіть із кам’яних будівель не збереглося. Не стало й Десятинної церкви. А ось зруйнований фундамент того простого дерев’яного будинку на стовпах археологи знайшли збереженим.

Може бути, збіг, а може, і щось більше. Адже і мощі його господарів, святих вікінгів Феодора та Іоанна, теж по цю пору покояться в печерах Київської Лаври.

Розклад

Зараз стародавні Антонієві і Феодосієві печери відкриті щодня з 9.00 ранку до 16.00 вечора для всіх охочих вклонитися святим нетлінним мощам преподобних отців Печерських.

Вхід у Ближні печери

Преподобний Антоній — батько руського чернецтва

Ікона преподобного Антонія Печерського

Чернець Антоній народився на північ від Києва, в містечку Любеч. Свою першу печеру Антипа (таке ім’я він отримав при народженні) викопав зовсім ще дитиною. Погодьтеся: бажання дивне. Але не будемо передчасні в своєму здивуванні. Багато талановитих людей в дитинстві і юності пробували себе в ролі дорослих. І всякий раз у подібних випадках ми маємо справу з людьми, у яких в грудях палає особливий вогонь. Це вогонь пошуку. А загорівся Антипа так, тому що багато подорожував південними країнами. А потім, повертаючись, зупинився в грецькому монастирі на Афоні, прийняв там постриг і хотів вже залишитися назавжди. Але досвідчений монах, його духівник, велів Антонію повернутися на батьківщину.

Ігумен благословив Антонія зі словами: «Іди знову на Русь, і хай буде на тобі благословення Святої Гори, бо від тебе багато стануть ченцями».

На Афоні ченців і так чимало, чернече життя вирує. А ось на Русі монастирів ще майже немає. Там-то і треба було попрацювати Антонію.

У галасливому Києві він не залишився, а й далеко відходити від столиці не став. Антоній у пошуках місця проживання відправився в приміські угіддя. А куди б пішли ви? Може бути, туди, де хоч щось нагадувало б вам про рідні місця? У Любечі було озеро Берестове. Під Києвом був такий самий березовий ліс над Дніпром, і село також називалося Берестове. На дніпровському схилі Антоній відшукав печеру. Цю печеру вирили варяги. Варязькі купці на той час вели своєрідну торгівлю. Втім, не тільки вони одні. У великих укріплених містах товари купували, а маленькі, погано захищені, просто грабували з тим, щоб награбоване продати в іншому місті. У печерах же ховалися від негоди і ховали там скарби. Ці скарби іноді знаходять і сьогодні.

Хоча Антоній нікого і не кликав із собою, але люди приходили до нього самі. Коли їх стало дванадцять, побудували першу церкву. Потім створили монастир. Правда, бути його настоятелем Антоній не захотів, попросив обрати когось ще з братів. А пізніше, коли ченців стало більше, спробував знову усамітнитися. Пішов на сусідній пагорб і викопав нову печеру. Та тільки й там навколо нього знову стали селитися учні…

Дивно, та сьогодні серед безлічі святих, чиї мощі спочивають в Лаврі, немає її засновника і отця всього вітчизняного чернецтва — Антонія. Все життя мріяв про самоту, преподобний зміг, нарешті, отримати його тільки після своєї смерті. Відчуваючи, що його час близький, Антоній зібрав братів, попрощався з ними і попросив не виставляти його мощі для поклоніння. Потім зайшов до своєї келії — і земля обсипалася за ним, повністю заваливши прохід.

Хоча всі приблизно знають, де розташовувалася келія, але навіть у наш час настирливим археологам так і не вдалося розкопати її і потривожити святого засновника Лаври.

«И ведом стал всем великий Антоний и чтим всеми, и стала приходить к нему братия, и начал он принимать и постригать их».

Собор преподобних отців Києво-Печерських, які у Ближніх печерах спочивають

Детально про кожного святого, які в Ближніх и Дальніх печерах спочивають, можна прочитати на сайті Києво-Печерської Лаври.

Чудеса кожного дня

Православна традиція називає чудеса подоланням законів буття. У житті Лаври чудеса траплялися часто, та й зараз трапляється те чи інше диво.

Багато чудес нерозривно пов’язані з подвижниками обителі. Так, у праці ієромонаха Афанасія Кальнофойського, виданій в 1638 році під назвою «Тератургіма», розказано про 64 дива від мощей. Наприклад: «Літа 1621 князь Павло Курцевич, хворий на очі, котрий не тільки нічого не бачив, але від важкої хвороби ледве міг ходити з підтримкою, прийшов до Печерського монастиря… Побачила братія святої обителі, як він страждає, пожаліла його і сказала йому: «Пан Курцевич, ця свята Лавра є чудотворною, і багато хто з тих, хто з вірою приходили сюди, молитвами преподобних отців наших Антонія і Феодосія отримували зцілення. І ти теж (хоча і не православної нашої, а латинської віри) попроси ієрея, щоб на ранок відслужив у печері преподобного Антонія службу. Ти, послухавши святу Літургію, від хреста святого Марка Печерного, що на рак з мощами його лежить, водою святою очі з вірою промий, зцілення за молитвами святого (а багатьох силою Христовою зцілює), сподіваємося, отримаєш». Той все виконав, приклався до святих мощей і пішов. «І негайно в той же час припинилася його хвороба… І так з тих пір зір повернувся до нього і він зцілився».

***

Є історії і вельми повчальні. Один із келійник католицького єпископа в 1628 році, будучи в печерах, став лаяти святі мощі, тягав їх за волосся і говорив: «Не ці святі, але Русь мертві засушили тіла, щоб обманювати тих, хто приходить». Коли вийшов із печери, сів на свого коня і поїхав в дорогу разом із паном своїм єпископом. І тільки вийшли з монастиря — кінь його впав із ним і зламав передні ноги, та так, що там і здох. Сам же келейник вельми розбився. Потім ще багато зла сталося з ним, поки незабаром, в тому ж році, був убитий».
***

Повість времінних літ глаголицею

В історії монастиря збереглося свідоцтво про один випадок, який стався в 1463 році. На свято Пасхи, зайшовши, як зазвичай, в печери, монах-доглядач разом із двома помічниками зупинився в проході і, віддаючи данину поваги спочиваючим тут останкам, голосно промовив:

— Христос воскрес, святі отці і браття!

У відповідь на це вітання стіни печер відгукнулися десятками голосів, які гучно, як одна людина, вигукнули:

— Воістину воскрес Христос!

Глас повторився тричі. У печерах в ту пору не було нікого, тому доглядачеві і його супутникам, які перебували в той момент в ясному розумі, стало очевидно, що сталося чудо. Монаха звали Діонісій на прізвисько Тріска.

Святий став одним з останніх ченців Печерської обителі, хто закінчив свій життєвий шлях в підземеллі. Після Діонісія ми практично не знаємо людей, які подвизалися б у печерах. Про нього практично нічого не відомо. Згідно з переказами Лаври, він був священиком. Своє прізвисько отримав через неймовірну худорлявість. Земне життя Тріска закінчив затворником в одній із підземних келій.

Форпост Православ’я

Особливі випробування належало пройти обителі в XVII столітті, коли вона стала одним із небагатьох монастирів України, які не перейшли під юрисдикцію уніатів. Це був час жорстокої боротьби за віру, і ченці вийшли з цієї боротьби переможцями.

Уперше збройні загони прихильників унії підійшли до стін обителі в 1596 році. Король встиг видати указ про перехід монастиря в руки уніатів, і ченці вимушені були покинути рідну обитель. Ченцям на чолі з архімандритом Никифором (Туром) довелося навіть оволодівати військовою справою і разом із православними киянами в буквальному сенсі відбивати атаки ворога. Друга спроба уніатів заволодіти монастирем в 1598 році була також безрезультатна. Монастирю вдалося також відстояти силою свої великі маєтки.

За часів архімандритів Єлисея (Плетенецького) і Захарія (Копистенського) в монастирі діяла заснована в 1616 році друкарня. Навколо неї об’єднувалися відомі письменники, вчені-богослови, художники, зокрема ченці Павло (Беринда), Захарія (Копистенський), Петро (Могила), Інокентій (Гізель), Олександр і Антоній (Тарасевичі). Тут побачили світ розкішно оправлені й прикрашені гравюрами житія святих, Євангелія, акафісти, Псалтирі, букварі, календарі, твори з історії Церкви. 1631 року митрополит Петро (Могила) відкрив тут школу, яка згодом була з’єднана з братнім училищем, що стало початком Києво-Могилянської колегії.

Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра

***

Києво-Печерська Лавра багато разів зазнавала різні напасті. Так, через півстоліття після смерті знаменитого Іллі Муромця татаро-монголи вторглися в межі руських земель. Князі, захоплені боротьбою один з одним, не змогли їм протистояти, і в 1240 році Київ і Лавра були зруйновані.

Здавалося, монастирю прийшов кінець, адже храми спалені, а майже всі монахи вбиті. Але ні! Поступово знову відродилося тут життя, знову зібралися розсіяні по землі брати, прийшли і нові люди.

Були в історії Лаври часи розквіту, були часи занепаду. Але навіть у тяжкі роки тут завжди знаходилося місце чернечому подвигу, початок якому майже тисячу років тому поклав чернець на ім’я Антоній.

Собор преподобних отців Києво-Печерських

Два канони святим, які спочивають у Ближніх печерах

Преподобним отцям, які спочивають у Ближніх печерах, присвячено два канони: один, складений ієромонахом Мелетієм Сірігом (надрукований в Київському акафистинку 1764 р.), інший, що знаходиться в службах печерським преподобним, складений святителем Димитрієм Ростовським.

Молитви

Тропар Собору преподобних отців Києво-Печерських

глас 4

Столп огнезрачный и светоносное солнце, возсиявшее на горе Печерской,/ великаго Антония со всем собором Богоносных отец приводим Тебе, Христе, в молитву,/ ихже ради молим, подаждь обители нашей благодать и душам нашим велию милость.

Кондак Собору преподобних отців Києво-Печерських

глас 2

Лик постнический собрася умне,/ мысленныма зряще очима,/ приидите, людие, хвалами почтите,/ покланяющеся мощем их,/ любовныя принесите дары,/ тии бо суть к Богу ходатае и молитвенницы о душах наших.

Величання Собору преподобних отців Києво-Печерських

Величаем вас, преподобнии отцы наши Печерскии, и чтим святую память вашу, вы бо молите о нас Христа Бога нашего.

Молитва всім преподобним Києво-Печерським

О угодницы Христовы, преподобнии отцы наши Антоние и Феодосие и вси святии Киево-Печерстии, светильницы пресветлые, святостию иноческаго жития первые просиявшие на земле Российстей, покровители града Киева и всего отечества нашего! К вам, молитвенникам теплым и предстателям непостыдным, усердно притекаем, в нуждах и скорбях наших утешения и помощи просяще. Помозите нам, рабам Божиим (имена), заступницы наши! Утвердите нас в вере святей, сохраните Церковь Божию от пагубных ересей и расколов, научите нас всегда творити заповеди Божия и вся предания церковная, от отец нам заповеданная, будите нам благосердые отцы и теплые молитвенницы, яко да прославим имя Живоначальныя Троицы, Отца и Сына и Святаго Духа во веки. Аминь.

Використано матеріали сайтів «Києво-Печерська Лавра» та «Фома в Україні»

Києво-Печерська Лавра та її святі